Меддопомога в СІЗО: допоможи собі сам

В Україні за гратами знаходяться 155 тисяч людей. Серед них 7 тисяч — ВІЛ-інфіковані, 5 тисяч — хворі на туберкульоз, 4,5 тисячі — страждають від наркотичної залежності. Всі вони потребують лікування, специфічних препаратів та кваліфікованої допомоги лікарів. У пенітенціарній службі кажуть: медичні заклади, які закріплені за місцями позбавлення волі, забезпечують усі ці потреби. Ба, більше! Ув’язнені у СІЗО мають право ще й на консультацію не лише тюремного, а й незалежного лікаря, а хворих на туберкульоз арештантів взагалі хочуть утримувати у спеціальних відділеннях лікарень — за межами тюрми. Правозахисники ж переконують, що хворі у тюрмах не отримують не тільки ліків, а часто просто навіть недоїдають. Годі й казати про кваліфіковану медичну допомогу.

Свою прес-конференцію державна пенітенціарна служба розпочала з демонстрації невеликого фільму. На кадрах — ув’язнені у Качанівській колонії займаються у чистенькому фітнес-залі, в акуратних спортивних костюмчиках крутять педалі тренажерів. Правозахисники також показали відео, щоправда, на відміну від фільму чиновників воно знято потайки і в іншому місці позбавлення волі. На кадрах — облізлі стінки тюремних камер, сміття, антисанітарні умови приміщення, де готують їжу для засуджених. Тож, постає питання — в яких же приміщеннях насправді утримуються хворі ув’язнені? У тих, які зафільмували співробітники тюрми? Чи все ж таки у тих, які потайки фіксують? Чи просто кожен бачить те, що бажає бачити?

Як правило, зняте потайки лишається єдиним свідченням поганого лікування ув’язнених. Голова правозахисної організації ”Донецький меморіал” Олександр Букалов показує коротке інтерв’ю одного з засуджених. Людина, хвора на туберкульоз, перебуває у 89-й виправній колонії:

“Я тут проходжу курс лікування від туберкульозу. Годують нас огидно: дають одну баланду, кислу капусту, цукру немає. Відсутнє будь-яке лікування”, – каже засуджений.

Найгірше, що перевірити рівень надання медичних послуг у СІЗО неможливо, каже голова правозахисної організації “Донецький меморіал” Олександр Букалов. По ідеї, за дотриманням прав людини повинні слідкувати спеціальні спостережні комісії. Але як? Парадоксально, але вони не мають права прийти подивитися умови утримання, поспілкуватися з засудженими. Єдиний орган, який може це зробити, – прокуратура. Втім, найчастіше вона навіть на, здавалося б, кричущі випадки просто заплющує очі. Проблеми прокуратура вирішує тільки в поодиноких випадках.

“Якісь поодинокі випадки, де вона нормально реагує, вона потім їх приводить як аргумент: ось, дивіться, ми втрутилися і вирішили ситуацію. Прикладів «навпаки», коли прокуратура могла щось зробити і не зробила у нашої організації вдосталь. Та й в інших правозахисників також “.

Яскраве підтвердження словам Букалова — випадок із ув’язненою Ольгою Бойко, тією, чия справа дійшла до Європейського суду. Дівчина померла в СІЗО, бо її так і не госпіталізували.

Вона скаржилася на опухлість ніг, хворіла на пневмонію, виразку, мала вегето-судинну дистонію, але при цьому не потребувала, за висновками медичних комісій, стаціонарного лікування. Коли Ольга почала різко втрачала вагу, не могла приймати їжу, коли її лихоманило від температури 40, адвокатам у зверненні з проханням госпіталізації також відмовили: мовляв, вона не потребує стаціонарного лікування:

«Я багато разів чув, коли лікар казав, що людина може перебувати в СІЗО чи колонії. Але жодного — чому? Ніхто з тюремних лікарів, з медичних комісій не оголошував критерії, за якими вона може там утримуватися! Як визначити ту міру, що людина ще може або вже не може триматися? “ – розповів Букалов.

“Просвітлення” ситуації з медичним обслуговуванням ув’язнених у пенітенціарній службі обіцяють уже цього року. І навіть кажуть, що деякі “покращення” вже є – наприклад, з лютого мешканці СІЗО мають право обирати лікарів на волі. Щоправда, каже начальник управління охорони здоров’я Державної пенітенціарної служби Євген Поляков, тільки для консультацій:

“Лікар, який приходить — має право надати тільки консультативний висновок. І тільки у присутності медичного робітника пенітенціарної служби”.

За цим висновком лікарі СІЗО можуть призначати подальше лікування. А от якщо слова цивільного медика викличуть сумніви — в ізоляторі збиратимуть консиліум.

«На сьогоднішній день ми абсолютно відкриті, і якщо людина потребує якоїсь допомоги, а ми не 
можемо надати – діагностичну чи лабораторну – ми звертаємось до МОЗ. Можемо самостійно приймати рішення”, – каже Євген Поляков.

Ще одне майбутнє “покращення”- служба хоче хворих на сухоти лікувати за межами тюрем: в тубвідділеннях лікарень. Таке нововведення буде в дев`яти областях України. А до тих пір арештантів-туберкульозників триматимуть на території в`язниць, але окремо від інших:

«Людина, в якої є підозри на туберкульоз, розміщують в спеціальний інфекційний ізолятор. В кожному слідчому ізоляторі є лікар-фтизіатр, він проводить динамічне спостереження за цією людиною, всі необхідні обстеження та призначає лікування, якого потребує хворий”, – каже начальник управління охорони здоров’я Державної пенітенціарної служби Євген Поляков.

Взагалі, у пенітенціарній службі радять не завжди вірити в`язням. Правозахисники кажуть, що найкраще вірити цифрам. Наприклад, показникам смертності у місцях позбавлення волі. В останні сім років у тюрмах та СІЗО йшли з життя близько восьми сотень в’язнів на рік. Торік ця цифра змінилася. В тюремних камерах померло 1169 осіб. Цікаво, як було в цих людей з “кваліфікованою” медичною допомогою?…

Катерина Бессарабова, Ігор Меделян, Центр інформації прав людини, для УНІАН