Катування та жорстоке поводження в місцях несвободи: як подолати цю ганебну практику

Катування та жорстоке поводження із людьми, що перебувають в місцях несвободи, давно вже стало звичною та розповсюдженою практикою в Україні. Про проблему з катуваннями свідчать численні звіти правозахисних організацій, моніторингових груп та альтернативні доповіді в рамках міжнародних механізмів. Остання така доповідь була представлена Раді з прав людини ООН під час проходження Україною другого циклу Універсального періодичного огляду (УПО) наприкінці 2012 року.

Результати моніторингу розповсюдженості незаконного насильства в органах внутрішніх справ України, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень, вказують на стійку тенденцію до росту кількості фактів катувань у міліції.

Так, у 2009 році жертвами незаконного насильства в органах внутрішніх справ стали 604 тисячі осіб, у 2010 році цей показник сягнув 780 – 790 тисяч осіб. Дані 2011 року ще більш вражаючі – оціночна кількість потерпілих від незаконного насилля в міліції виросла до 980 тисяч людей. Залишається констатувати, що бити в міліції стали частіше.

Досі актуальною проблемою залишається погане поводження щодо ув’язнених та засуджених осіб. Має місце як незабезпечення належною медичною допомогою, погані умови утримання, так і масове побиття в’язнів у пенітенціарних установах з метою їх залякування.

Що саме є передумовою широкого розповсюдження катувань та жорстокого поводження, розповів директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров:

«Міліціонери не вміють працювати по-іншому. Через необхідність виконувати план з розкриття злочинів вони вибивають зізнання із людей, замість того, щоб проводити розслідування. Проблемою є як невиконання положень чинного кримінального кодексу, так і кругова порука системи загалом. Міліція, прокуратура, суд та служба виконання покарань потребують одночасної та комплексної реформи. Частково ця реформа вже закладена в новий Кримінальний процесуальний кодекс. Але яким чином він буде виконуватися – покаже час».

Державні органи, в свою чергу, звітуючи перед ООН, відзначають прогрес у створенні національного превентивного механізму в рамках Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання за рахунок внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» і створення передумов для запровадження моделі «Омбудсмен-плюс» у національний превентивний механізм. Крім того, у 2012 році було розроблено План дій із забезпечення ефективного функціонування національного превентивного механізму.

Директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін зауважує: «З літа 2012 року Департаментом національного превентивного механізму було здійснено близько 150 візитів до місць несводи в Україні. Серед найбільш розповсюджених порушень прав людини можна виокремити: нелюдські умови тримання, ненадання медичної допомоги, жорстоке поводження, ускладнений доступ до правової допомоги тощо. За результатами візитів були спрямовані відповідні листи до органів державної влади Уповноваженого щодо усунення причин та умов порушення прав людини».

Загалом наприкінці 2012 року Україна отримала 16 рекомендацій від країн-учасниць ООН щодо протидії катуванням в рамках Універсального періодичного огляду. Зокрема, країни-члени ООН виступили з пропозиціями створення національного превентивного механізму, проведення належного та незалежного розслідування випадків катувань та підвищення дієвості й незалежності механізмів нагляду за правами людини у місцях несвободи. Як будуть виконуватися ці рекомендації, покаже час.

Історія Вікторії Корнейкової:

У середині січня 2012 року працівники міліції доставили із помешкання до одного із райвідділів МВС молоду жінку, яка була на п’ятому місяці вагітності. Один із працівників міліції побив її, розбивши обличчя об раковину в туалеті. Судово-медична експертиза зафіксувала тілесні ушкодження на обличчі та ногах жінки.

Жінка народила хлопчика, і її перевели до окремої палати. В палаті жінки-конвоїри одразу знову пристебнули її руки та ноги наручниками до ліжка та лягли спати. Коли жінці треба було годувати дитину, вона будила конвоїрів, і ті звільнювали їй руки.

Скаргу Вікторії Корнейкової на жорстоке поводження було направлено до Європейського Суду з прав людини. Лише завдяки наполегливості адвоката Харківської правозахисної групи та застосуванню Європейським судом з прав людини правила 39 Регламенту Суду, Вікторію та малюка було переведено до дитячої лікарні і згодом звільнено під підписку про невиїзд.

Більше фото – на нашій Facebook-сторінці

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4

Катування та жорстоке поводження із людьми, що перебувають в місцях несвободи, давно вже стало звичною та розповсюдженою практикою в Україні. Про проблему з катуваннями свідчать численні звіти правозахисних організацій, моніторингових груп та альтернативні доповіді в рамках міжнародних механізмів. Остання така доповідь була представлена Раді з прав людини ООН під час проходження Україною другого циклу Універсального періодичного огляду (УПО) наприкінці 2012 року.[1]

Результати моніторингу розповсюдженості незаконного насильства в органах внутрішніх справ України, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень, вказують на стійку тенденцію до росту кількості фактів катувань у міліції.

Так, у 2009 році жертвами незаконного насильства в органах внутрішніх справ стали 604 тисячі осіб, у 2010 році цей показник сягнув 780 – 790 тисяч осіб. Дані 2011 року ще більш вражаючі – оціночна кількість потерпілих від незаконного насилля в міліції виросла до 980 тисяч людей. Залишається констатувати, що бити в міліції стали частіше.

Досі актуальною проблемою залишається погане поводження щодо ув’язнених та засуджених осіб. Має місце як незабезпечення належною медичною допомогою, погані умови утримання, так і масове побиття в’язнів у пенітенціарних установах з метою їх залякування.[2]

Що саме є передумовою широкого розповсюдження катувань та жорстокого поводження, розповів директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров:

«Міліціонери не вміють працювати по-іншому. Через необхідність виконувати план з розкриття злочинів вони вибивають зізнання із людей, замість того, щоб проводити розслідування. Проблемою є як невиконання положень чинного кримінального кодексу, так і кругова порука системи загалом. Міліція, прокуратура, суд та служба виконання покарань потребують одночасної та комплексної реформи. Частково ця реформа вже закладена в новий Кримінальний процесуальний кодекс. Але яким чином він буде виконуватися – покаже час».

Державні органи, в свою чергу, звітуючи перед ООН, відзначають прогрес у створенні національного превентивного механізму в рамках Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання за рахунок внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» і створення передумов для запровадження моделі «Омбудсмен-плюс» у національний превентивний механізм. Крім того, у 2012 році було розроблено План дій із забезпечення ефективного функціонування національного превентивного механізму.

Директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін зауважує: «З літа 2012 року Департаментом національного превентивного механізму було здійснено близько 150 візитів до місць несводи в Україні. Серед найбільш розповсюджених порушень прав людини можна виокремити: нелюдські умови тримання, ненадання медичної допомоги, жорстоке поводження, ускладнений доступ до правової допомоги тощо. За результатами візитів були спрямовані відповідні листи до органів державної влади Уповноваженого щодо усунення причин та умов порушення прав людини».

Загалом наприкінці 2012 року Україна отримала 16 рекомендацій від країн-учасниць ООН щодо протидії катуванням в рамках Універсального періодичного огляду. Зокрема, країни-члени ООН виступили з пропозиціями створення національного превентивного механізму, проведення належного та незалежного розслідування випадків катувань та підвищення дієвості й незалежності механізмів нагляду за правами людини у місцях несвободи. Як будуть виконуватися ці рекомендації, покаже час.

Історія Вікторії Корнейкової:

У середині січня 2012 року працівники міліції доставили із помешкання до одного із райвідділів МВС молоду жінку, яка була на п’ятому місяці вагітності. Один із працівників міліції побив її, розбивши обличчя об раковину в туалеті. Судово-медична експертиза зафіксувала тілесні ушкодження на обличчі та ногах жінки.

Жінка народила хлопчика, і її перевели до окремої палати. В палаті жінки-конвоїри одразу знову пристебнули її руки та ноги наручниками до ліжка та лягли спати. Коли жінці треба було годувати дитину, вона будила конвоїрів, і ті звільнювали їй руки.[3]

Скаргу Вікторії Корнейкової на жорстоке поводження було направлено до Європейського Суду з прав людини. Лише завдяки наполегливості адвоката Харківської правозахисної групи та застосуванню Європейським судом з прав людини правила 39 Регламенту Суду, Вікторію та малюка було переведено до дитячої лікарні і згодом звільнено під підписку про невиїзд.