Відлуння фаріонства: через які вразливості пройшла російська пропаганда

Скандал навколо персональних даних кримського студента, які опублікувала Ірина Фаріон, трохи втратив гостроту, тож уже можна спокійно проаналізувати те, що сталося. Оцінити збитки й звернути увагу на помилки, яких варто уникати в майбутньому, щоб російське ІПСО мало набагато меншу ефективність, ніж в історії з “кримським студентом”.

Дивні нестиковки

8 листопада українська мовознавиця, викладачка та громадська діячка Ірина Фаріон оприлюднила отриманий електронною поштою лист, у якому співрозмовник підтримує її погляди на мовне питання, додатково повідомляючи, що є уродженцем Керчі та студентом першого курсу української філології в Сімферополі.

У своїй публікації Фаріон не приховала його імені – Максим Глєбов, хоча її про це неодноразово просили користувачі мережі. Через п’ять днів на пов’язаних з ФСБ ресурсах з’явилося відео юнака, який стверджував, що він, Максим Глєбов, справді написав цей лист, але тепер про це шкодує і бере свої слова назад. Також у відео продемонстрували студентське посвідчення на це ім’я.

У цій історії, на перший погляд логічній і зрозумілій, багато що все ж таки видається дивним. Дивно те, що людина, яка прожила половину свого життя в окупації, спокійно надсилає українській політикині з яскраво вираженим націоналістичними поглядами листа з неанонімної пошти. А також дивно те, що такий молодий хлопець, майже підліток, узагалі зареєстрував пошту на своє повне ім’я та прізвище, а не якийсь модний нікнейм. До того ж немає аватарки, що теж не типово. Крім того, трохи дивує зміст листа – як за темою, так і через використання деяких пишномовних виловів. Але все ж таки можна припустити, що студенти бувають різні.

А ось чого в Криму давно вже не було, то це того, щоб покарання за такі висловлювання обмежувалося лише вибаченнями на камеру. Адже й за набагато менш очевидні виявлення симпатій до України – танець під “Вєрку Сердючку” або манікюр у жовто-блакитній гамі – кримчани стикалися з обшуками, примусом до аналогічного “відеопокаяння”, судовими процесами та штрафами, до яких додавалися позбавлення бізнесу чи звільнення та цькування в соціальних мережах. Це мінімальний пакет. Бонусом могло бути жорстоке побиття під час затримання та 15 діб арешту за опір співробітникам поліції.

Проте жодних ознак системного переслідування Максима Глєбова наразі немає. На офіційних сайтах “судових органів” Криму станом на 28 листопада не вдалося знайти жодних відомостей про надходження матеріалів щодо адміністративних правопорушень на Глєбова Максима Владиславовича. Ні в його місті проживання Керчі, ні в Сімферополі, ні в інших судах півострова. І це доволі нехарактерна ситуація, адже зазвичай у день появи відео його герої вже мають рішення “суду” щонайменше за дискредитацію російської армії. Також не вдалося знайти жодної інформації про арешт, відрахування Глєбова з вишу або принаймні відео його безкомпромісної та жорсткої “прийомки” місцевими силовиками. Утім, зазвичай російська пропаганда ніколи нехтує демонстрацією таких речей.

Стандарти підвели

Зрештою, наразі достеменно не відомо, чи була це запланована провокація ФСБ, як стверджує Ірина Фаріон, чи це той випадок, коли судове рішення з’явиться на сайті одного з кримських “судів” з помітним запізненням (були випадки затримування публікацій на три тижні).

Але, так чи інакше, питання до “студента” демонструють, що вразливість була не лише в необачному розкритті персональних даних. Українські медіа швидко підхопили інформацію з пропагандистських російських ресурсів як очевидний факт, що не вимагає перевірки й не викликає сумніву. Хоча єдиним доказом було і залишається зображення студентського квитка на те саме прізвище, що фігурувало в опублікованому листі до Фаріон. Але виписати такий “студак” без проблем може будь-який російський оперативник.

Водночас за відсутності фактчекінгу більшість ЗМІ дотрималася стандартів у питанні із зазначенням першоджерела інформації. Попри те що це російський, пов’язаний з ФСБ ресурс, більшість медіа не лише вказували його назву, а й залишали гіперпосилання для переходу, вставляли фото або відео з незаблюреним логотипом, виносили в заголовки, а іноді навіть дослівно ретранслювали наратив російської пропаганди про “зраду” і “злив”. Завдяки цьому російський телеграм-канал за кілька днів скандалу “приріс” на кілька тисяч передплатників.

Але, звісно, негативний ефект полягає не лише в масовій рекламі ворожого інформаційного ресурсу. Російські пропагандисти отримали чергову можливість продемонструвати кураторам здатність деструктивно впливати на політичну ситуацію в Україні, сіяти недовіру та розбрат. Причому не просто в якихось групах та чатах, а на рівні національного інформаційного порядку денного. І що ще важливіше – через українські медіа вони успішно атакували кримську аудиторію прихильників України зі своїми наративами: “всіх ждунів вирахуємо”, “наші агенти скрізь” та іншими меседжами, націленими на придушення волі до опору.

Робота над помилками

Наразі є надія, що всі публічні персони в українському суспільстві винесуть із ситуації для себе урок щодо обережного поводження з персональними даними людей, які кажуть, що перебувають на окупованих територіях. Адже саме медійно активні громадські та політичні діячі є “точкою входу” для масштабного розгону “зради”, і тому їм варто виявляти підвищену обачність у питаннях вибору між ефектом від отриманої інформації та можливістю не стати черговим об’єктом атаки ІПСО. Адже фаріонство “правди, яка ніколи не приховується”, може коштувати в майбутньому дуже дорого.

Також було б непогано, щоб журналісти та редактори українських видань виробили певний імунітет до “вкидів” та рефлекс скептичного ставлення до інформації з російських джерел. Особливо коли вони щось генерують на адресу української медійної персони.

І, мабуть, найзлободеннішим стає питання дотримання професійних стандартів у частині посилання першоджерело. Очевидно, що в ситуаціях, подібних до описаної вище, така порядність лише завдає шкоди – популяризує російський канал дезінформації та транслює його зміст.

Артем Гірєєв, журналіст із Криму