Правозахисники зібрали для Гааги свідоцтва затриманих на Донбасі
У незаконних місцях позбавлення волі на Донбасі затриманих катували і не забезпечували їм елементарних умов утримання.
Про це свідчать результати дослідження “Ті, хто пережив пекло: свідчення жертв про місця незаконного позбавлення волі на Донбасі”, яке підготовано правозахисною коаліцією “Справедливість заради миру на Донбасі” і Гельсінським фондом з прав людини.
Як зазначено в дослідженні, станом на 30 вересня 2014 року було відомо про 26 об’єктів, розташованих на території або поблизу 7 міст, які використовувалися як незаконні місця позбавлення волі.
Місця, які передбачали утримання позбавлених волі осіб та були облаштовані належним чином, перебували під контролем правоохоронців. Як правило, це ізолятори тимчасового тримання (ІТТ) в захоплених містах, приміщення правоохоронних органів (МВС, СБУ, суд), які використовувалися для утримання осіб.
Але практично всіх опитаних осіб тримали в непристосованих для цього місцях – це були приміщення в адміністративних або навіть приватних будівлях, підвали, гаражі, сараї, ями, іноді людей тримали прямо на відкритому повітрі. У таких місцях члени збройних угруповань утримували в тому числі і тих, хто допустив дисциплінарні порушення або потрапив в руки озброєних злочинців без документів.
Нерідко захопленого злочинцями людини поміщали по черзі в кілька місць. Так, один з опитаних за час позбавлення волі побував у восьми місцях за період з 29 жовтня 2014-го по 23 травня 2015 року. Це були підвали, напівпідвали, іноді офісні приміщення. Іншого протягом 24 днів позбавлення волі утримували в трьох місцях – в ІТТ Сєвєродонецька, гаражі на території УБОЗу в Стаханові та в гаражі на території кафе в Перевальську.
Людей утримували в неналежних умовах – в темних, вологих приміщеннях з обмеженим доступом до питної води, часто без доступу до туалету. У деяких випадках чоловіків і жінок утримували в одному приміщенні. При цьому застосовувалися тортури, погрози, позбавлення сну, імітування розстрілів, побиття і задушення, примусові роботи, проводилися “паради військовополонених”.
Правозахисники зазначають, що з огляду на визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо потенційних воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних на території України з 20 лютого 2014 року, міжнародні правозахисні інститути можуть використовувати результати звіту, пов’язані з низкою зафіксованих порушень міжнародного гуманітарного права. Це, наприклад, застосування невиправданої сили при затриманні цивільних осіб, ненадання медичної допомоги, непрацюючі туалети і відсутність місць для сну, відсутність або недостатня кількість води і їжі, катування і жорстоке поводження, у тому числі з боку медичних працівників.
