Дослідження: розслідуванню міжнародних злочинів в Україні заважають велике навантаження, погана комунікація та брак ресурсів

Правозахисники опитали слідчих поліції, прокурорів, адвокатів і потерпілих та виділили низку перепон, що ускладнюють процес розслідування міжнародних злочинів.

Так, представники органів досудового розслідування вказують на нестачу ресурсів для проведення якісного та своєчасного розслідування.

Ефективній роботі заважає також неналагоджена комунікація. Правозахисники зауважують на проблемах з обміном інформацією між правоохоронними органами, а також на неналежне спілкування слідчих з постраждалими та їхніми захисниками. 

Про це йдеться в дослідженні Української Гельсінської спілки з прав людини “Міжнародні злочини в Україні: огляд національного розслідування та судової практики”.

Правозахисники опитали 255 прокурорів різних рівнів та слідчих Національної поліції зі слідчих відділів ГУНП Києва та Київської області. 

Майже половина слідчих зазначила, що стикалася у своїй роботі з великим навантаженням, що ускладнювало їхню роботу. Так, 45% опитаних зазначили, що ведуть одночасно до 20 кримінальних проваджень щодо міжнародних злочинів. 

Міжнародні злочини – це геноцид, злочин агресії. воєнні злочини та злочини проти людяності. Однак оскільки в українському кримінальному законодавстві немає статей про більшість з цих правопорушень, правозахисники виділили шість норм ККУ, які можуть описувати міжнародні злочини. Це стаття 436 – пропаганда війни, стаття 436-2 – виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Росії проти України, глорифікація її учасників, стаття 437 – планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни, стаття 438 – порушення законів та звичаїв війни, стаття 441 – екоцид та стаття 442 – геноцид.

Серед прокурорів 40% назвали брак ресурсів найбільшою перепоною в роботі з міжнародними злочинами.

Під час опитування 35% слідчих відповіли, що їм бракує знань та вмінь, необхідних для розслідування порушень міжнародного гуманітарного права. Водночас тільки 12% респондентів з поліції проходили спеціальне навчання щодо особливостей роботи з міжнародними злочинами.

Серед працівників прокуратури додаткове спеціалізоване навчання пройшли 58,3% опитаних.

Усі правоохоронці зазначили, що їм не вистачає знань про методологію розслідування порушень міжнародного гуманітарного права, про особливості кваліфікації таких справ, про роботу з доказами. 

Респонденти також зауважили на важливості опрацювання іноземного досвіду. Водночас жоден з опитаних слідчих не використовував напрацювання інших країн у своїй роботі. Серед прокурорів про використання іноземного досвіду заявили тільки 5% учасників анкетування. Вони у своїй роботі використовують досвід Британії, Грузії, а також застосовують рішення міжнародних трибуналів.

Окрім того, 48% опитаних прокурорів та 67% слідчих Нацполіції зазначили, що потрібно покращити взаємодію відомств при розслідуванні міжнародних злочинів в Україні.

Поміж іншим вони вказують, що треба створити єдину платформу розміщення та обміну інформацією, не допускати розслідування одних і тих самих епізодів різними відомствами, організувати міжвідомчі слідчі групи, зменшити формалізм та бюрократію.

На проблеми в комунікації з боку правоохоронних органів вказують також адвокати, що ведуть справи про воєнні злочини, а також постраждалі від цих правопорушень.

Так, 45% захисників зазначили, що з ними не зв’язувалися правоохоронці після подачі заяви про злочин. Ба більше, часто адвокати навіть не отримують відповіді на свої запити чи клопотання.

Понад 40% опитаних адвокатів розказали, що стикалися з проблемами, коли намагалися ознайомитися з матеріалами кримінальних проваджень.

Про неналежну комунікацію правоохоронних органів з потерпілими заявили 80% опитаних адвокатів.

“Мою заяву до поліції прийнято і на цьому все зупинилося. Ніхто зі мною не підтримує зв’язку. На електронні листи не відповідають”, – наводять правозахисники цитату одного з постраждалих.

Про те, що слідчі не повідомляють про хід розслідування, заявили загалом майже 90% опитаних потерпілих.

Половина з опитаних адвокатів та 88% потерпілих зазначили, що вважають розслідування воєнних злочинів неефективним.

Вони вказують на недбале проведення першочергових слідчих дій або їх повну відсутність, втрату чи неналежне зберігання доказів, неаргументовану зміну підслідності та недосвідченість правоохоронців.

Правозахисники УГСПЛ також проаналізували матеріали досудових розслідувань за 21 провадженням, що були відкриті після 24 лютого 2022 року. 

У половині справ слідство не просувається взагалі – у матеріалах є тільки заява про злочин та докази, що надавала потерпіла сторона. 

Нагадаємо, у межах універсальної юрисдикції воєнні злочини, що чинить Росія в Україні, розслідують правоохоронці з 24 країн. Вони співпрацюють, зокрема, й з українськими спеціалістами. Так, прокурори передають необхідну інформацію іноземним колегам, допомагають збирати докази.