Відчиняють двері в камеру, і ми маємо кричати: “Слава Путіну, слава Росії, слава Шойгу!”: розповідь херсонського волонтера про російський полон
За оцінкою правозахисників, найбільша кількість насильницьких зникнень під час тимчасової окупації регіонів України припадає на Херсонську область. Росіяни викрадали українських патріотів, волонтерів, громадських активістів, журналістів, ветеранів та навіть тих, хто просто видався підозрілим.
Роман Баклажов один з тих, хто займався волонтерством ще до початку повномасштабного вторгнення РФ. А з кінця лютого він допомагав херсонцям ліками, засобами гігієни, а також організував безоплатне харчування для жителів району Стеклотара. Туди приходили переважно пенсіонери, малозабезпечені мешканці й безробітні.
6 липня до Баклажова прийшли з обшуком росіяни, родина очікувала, що це може трапитися, тому всі поводилися спокійно і опору не чинили. Романа забрали на “розмову” і випустили після 54 днів ув’язнення в ізоляторі тимчасового тримання, розташованому в тому ж таки районі Стеклотара, де волонтер допомагав місцевим.
Про викрадення, психологічний тиск із боку окупантів та виїзд із ще захопленого Херсона Роман Баклажов та його дружина Олена розповіли ZMINA.
Ми волонтерили в районі, яким ніхто не хотів займатися
Роман і Олена почали займатися волонтерством ще 2014 року. Родина вирішила допомагати їжею та одягом тим, кому це було найбільш необхідно. Тоді в Херсоні з’явилися переселенці зі Сходу України, і Роман з Оленою почали збирати для них одяг та продукти.
“На ринку в нас стояла така велика точка. Люди зносили, хто що міг: продукти, одяг. Одяг ми перебирали. Гарний віддавали переселенцям, якщо не дуже – то на господарські потреби тим же переселенцям. Армії ми допомагали: їжу купували, шкарпетки, якісь медикаменти. Поступово це почало притухати, але така жилка в мого чоловіка лишилася. Він пішов у райраду і почав чим міг допомагати на місцевому рівні. Якісь ями полагодити, ліхтарі повісити, бідним людям допомогти… Щось робив, копошився, копошився як та мурашка”, – пригадує Олена.
У лютому, коли розпочалося військове вторгнення РФ, Олена з Романом поговорили й вирішили, що вони залишаться в місті й продовжать допомагати, тим, кому це буде необхідно. Родина почала розпитувати волонтерів, які вже допомагали в Херсоні, де і чим вони можуть бути корисними.
“Район, за який ніхто не хотів братися, називається Стеклотара. Там Антонівський міст, бої. Люди, чиї домівки постраждали, всі повтікали. Хтось перебрався ближче до центру. Ми вирішили допомагати тим, хто лишився. Запропонували нам цей район в облраді. Призначили школу, де буде центр допомоги”, – розповідає Олена.
Волонтерством Роман із дружиною продовжили займатись і після приходу до міста російських військових. Роман допомагав збирати гуманітарну допомогу, комунікував із представниками Червоного Хреста, за кілька місяців після окупації міста їм більш-менш вдалося налагодити постачання ліків та харчів.
Під час обшуку знайшли смугасту футболку і стали кричати: “Тільняшка, тільняшка!”
Викрадення людей почалися майже одразу після того, як окупанти захопили Херсон. За словами Романа, він знав, що до нього, найімовірніше, також прийдуть. Адже 2014 року волонтер був членом “Правого сектору”, і багато людей про це знали.
“Один хлопець написав ще в березні, що до нього прийшли з обшуками. Того ж дня я їхав і побачив, що обшук іде в іншого хлопця, який мешкав у сусідньому будинку. Після цього я два тижні ховався в друзів. Потім стало відомо, що в тих, хто був у “Правому секторі”, вже обшуки припинилися. Тоді ніхто про мене не згадав. Я повернувся додому і продовжив займатися волонтерською діяльністю”, – пригадує Баклажов.
А потім, 6 липня, о 8-й ранку, до помешкання, де жила родина Романа, прийшли з обшуком.
Двоє чоловіків у цивільному спокійно постукали у ворота. Олена зазначає, що вони були готові до перевірок та обшуків, тому просто відкрили двері.
“На питання “Яка причина обшуку?” відповіли питанням: “А ви не здогадуєтеся?” Ми поводили себе спокійно, дитина була вдома. У деякі кімнати вони навіть не заходили. Оглянули робочий стіл чоловіка. Забрали те, що здалося їм підозрілим… Забирали іноді дивні речі. Відкрили шухляду в шафі: там зверху лежала звичайна смугаста футболка-поло. Вони почали кричати: “Тільняшка!” Нам довелося пояснювати, що Херсон курортне місто біля моря і таких смугастих футболок тут повнісінько… Речі зеленого захисного кольору також здавалися їм підозрілими”, – розповідає про візит окупантів Олена.
За словами Романа, затримали його не за волонтерську діяльність, а за те, що чоловік – колишній член “Правого сектору”.
“Хто на мене показав пальцем, я не знаю. Забрали мій ноутбук, а в мене там смолоскипна хода тощо. Я ще, крім цього, був в УНА-УНСО, потім мав стати головою обласної “Дії Яроша”, також я ще депутат від партії “Європейська солідарність”… Вони мені так і сказали: “Ну, Романе, ти вибив 4 з 4”. Родині сказали, що забирають мене просто на розмову. А якби в мене була зброя чи ще щось інше, що б їм не сподобалось, заїхали б БТРом, винесли ворота і все б там повибивали, а так просто “поговорити зі мною хотіли”, – додає херсонець.
Після обшуку росіяни взяли контактні телефони матері Романа та Олени й сказали, що передзвонять, або чоловік скоро сам прийде. Але ні за день, ні за тиждень Роман не повернувся.
Коли б’ють, після третього разу треба падати, щоб орки відчували, що вони сильні, а тобі дуже болить
Затриманого херсонця відвезли до ізолятора тимчасового утримання в районі Стеклотара. Його посадили в камеру до інших затриманих, там він сидів до першого допиту. Роман пригадує, що в камері завжди перебувало сім-вісім людей.
Потім оглянули речі, які забрали під час обшуку. У телефоні знайшли контакти працівників СБУ, на одній із флешок резюме та документи на “Дію” Яроша. Баклажова почали розпитувати про “Правий сектор” та його учасників, але чоловік відповів, що всі файли лишилися з 2014 року, а зараз він цим не займається.
“Мені говорили: “Якщо зараз усе не розкажеш, то привеземо твою дружину. Будемо тебе дубасити, а вона дивитиметься”. Або говорили, що відвезуть до “ДНР” і там розстріляють, або відправлять у Крим і там посадять довічно“, – розповідає Роман.
Камера, в якій сидів Баклажов та інші затримані, була розташована на першому поверсі. На другий поверх в’язнів водили на допити. Волонтер пригадує, що окупанти називали ці допити “сєвєрним сіянієм”. Росіяни чіпляли до рук чи ніг невеликі щипчики й за допомогою них катували бранців електричним током. Романові також довелося пройти цю “процедуру”.
“Перший тиждень тебе катують, і ти даєш якісь свідчення, а потім просто сидиш, і тебе ніхто вже не чіпає. Але це також психологічний тиск, бо ти чуєш, як катують і б’ють інших хлопців. І не знаєш, коли звідти вийдеш”, – додає чоловік.
За його словами, лякають особливо тих, кого затримали нещодавно. Бо далі співкамерники зазвичай розповідають, які методи застосовують ефесбівці.
Ізолятор у Херсоні, де окупанти утримували викрадених українців. Фото надане Романом БаклажовимУ камері разом з Баклажовим сиділи або колишні поліцейські, або колишні військові. Також був один волонтер. За словами Романа, найчастіше затримували людей, у яких знаходили зброю, або тих, хто якимось чином був пов’язаний зі зброєю, тих, хто партизанив. Ще брали в заручники родичів працівників СБУ.
Херсонець пригадує, що, поки в місті “керували” військові з РФ, затриманих було мало. А після ротації в середині липня, коли заїхали ефесбівці й 400 російських міліціонерів, почали затримувати більше місцевих жителів.
“Нас почали охороняти міліціонери, їхня пенітенціарна служба з Алтайського краю. Вони стали більше за порядком стежити, якісь ліки почали давати, бо військові – то були орки… Військові жорстокіше ставилися до затриманих. Одному чоловіку ногу прострелили. Двох цивільних хлопців побили: один був фіолетовий від побоїв, а інший синьо-жовтий. Так от синяки сходять і жовтіють… Ті, хто раніше потрапив в ізолятор, розповідали нам, що коли б’ють, то після третього разу треба падати, щоб орки відчували, що вони сильні, а тобі дуже болить і страшно. Були й летальні випадки: один чоловік, який сидів зі мною в камері, помер після катувань. Також лікар, який до нас ще в цій камері сидів, розповідав, що четверо людей у цьому ізоляторі загинуло. Не знаю, чи він справді був лікар, але його всі називали “доктором“, – розповідає херсонський волонтер.
За його словами, якщо людина не подобалася “начальнику” ізолятора, то з нею могли зробити що завгодно. Хоча іноді жодної логіки в знущаннях окупантів не було. Наприклад, одного хлопця постригли наголо і примушували волосся своє в кишені носити.
“Якщо на допиті щось не те сказав ефесбівцям, уночі охоронці могли побити. Був хлопчина, який чимось їм не сподобався, – вони йому дві ночі не давали спати. Він спав тоді вдень. Окупанти побачили, почали й удень не давати спати. І так чотири доби. Чому? Не зрозуміло. Може, щось не так сказав. Хлопці розповідали, що дідуся одного промаринували два тижні, бо він вірш якийсь патріотичний розповів, а там є слова: “цими руками я буду душити москаля”. У моїй присутності також дід був, 75 років, у нього було хворе серце. То охоронці спочатку кричали на нього, а тоді “лікували”: носили йому корвалол”, – ділиться враженнями Баклажов.
На запитання, чому його так довго тримали в ізоляторі, Роман напівжартома відповідає, що це, певно, була “денацифікація”.
“Ми всі вчили гімн РФ. Відчиняються двері в камеру, і вранці ми маємо кричати: “Слава Путіну, слава Росії, слава Шойгу!” Було таке, що хлопці, ті, які вперше, кричали “Слава Україні!”. Через те що всі кричать, наглядачі не чули. Одного разу хтось крикнув “Слава Україні!”, і всі замовкли, бо вирішили, що вже всім кінець, але наглядач не дочув і каже: “Ви не крикнули “Слава Шойгу!”, – пригадує херсонський волонтер.
Романа відпустили так само несподівано, як і затримали. Хоча він розумів, що невдовзі це має відбутися, бо чоловіка тримали в неволі майже два місяці, тоді як інших затриманих відпускали за кілька тижнів, найдовше – місяць.
“Одного разу повели на допит. Сказали: “Будемо думати, що з тобою робити: чи будемо випускати, чи далі сидітимеш… Ми ще до розмови повернемося. У нас ще є питання…” Я зрозумів, що випустять, бо таких, як я, що сиділи два-три місяці, було небагато”, – додає Роман.
На початку серпня, через кілька тижнів після того, як Баклажова відпустили, до нього знову “навідались” окупанти. Романа з дружиною саме не було вдома. Але росіяни застали в будинку його маму і почали допитуватися: “Де він ховається?”
За словами Баклажова, окупанти мали кілька силових відомств, які між собою не взаємодіяли, тому одну й ту саму людину могли посадити до в’язниці кілька разів.
“Спочатку можуть прийти затримувати з одного відомства, потім з іншого… Було таке. А потім вибачалися. Але які вже тут вибачення, якщо людину спочатку електрошокером катували, а потім кийками побили”, – розповідає він.
За якийсь час окупанти знову приїхали додому до херсонського волонтера. Він із дружиною був у магазині. Мама вдома залишилася сама. Того разу Роману зателефонували й назвалися військовою поліцією. Чоловік здивувався і відповів, що вже в них був. Коли вони з дружиною повернулися додому, у їхньому будинку вже зробили обшук. Баклажов пригадує, що до початку обшуку на столі в нього лежали гроші, зокрема й валюта. Після обшуку з пачки зникло 500 доларів. Також росіяни вкрали стару електронну книжку.
Ми були 200-ті в черзі. Треба було два дні стояти, щоб виїхати
Коли Роман вийшов на волю, він одразу почав шукати шляхи для виїзду з Херсона. А постійні “візити” окупантів лише посилювали бажання виїхати якнайшвидше. Крім того, вони з дружиною бачили, що готуються списки для референдуму, і це також їх непокоїло. 19 вересня Роман із другом спробували виїхати через Крим. Але Баклажова протримали на кордоні з півостровом дев’ять годин і відправили назад. Тоді він вирішив їхати через Василівку.
“На пропускному пункті на дорозі через Василівку у військових не було ніяких списків. Можна було проїхати. Спочатку були великі черги. Нам пощастило, що ми були в мікроавтобусі, а для мікроавтобусів були окремі черги. Ми були 200-ті в черзі. Нам треба було два дні стояти, ночували в селі. Якихось значних перевірок не було. Обшукували речі”, – пригадує Роман.
Після того як йому з родиною вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію, вони вирушили до Одеси. Разом з іншими херсонцями, які також вирвалися з окупації, вони взяли в оренду приміщення, зробили там ремонт.
“Організовуємо хаб. На складі вже є одяг, засоби гігієни тощо. Допомагаємо переселенцям, на деокуповану територію возимо гуманітарку, яку надсилають. Ми тут її сортуємо і веземо. Тож, якщо знайдуться донори, ми будемо раді. Може, є одяг на гуманітарну допомогу. Ще нам треба коробки, щоб пакувати. Тут поряд є великий хаб, де все є, але дуже великі черги. З 5-ї ранку люди черги займають. Тому ми теж вирішили відкривати й запропонувати альтернативу, бо люди на вулиці стоять, і їх дуже багато”.
За словами Романа, від колишньої херсонської влади, яка зараз перебралася до Кривого Рогу, волонтери чують лише обіцянки.
“Все обіцяють зробити, але “завтра”, “завтра”, а ми вже могли б набагато більше для людей зробити”, – додає Баклажов.
А поки волонтери самостійно продовжують возити гуманітарну допомогу на деокуповані території Херсонщини.
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки тортур, скоєних в ході російської збройної агресії проти України.
Якщо ви стали потерпілим або свідком тортур, залиште інформацію про себе у формі за або ж напишіть на електронну адресу oh@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація буде використана для звернень у національні та міжнародні слідчі органи, зокрема, в Комітет ООН проти тортур, Незалежну міжнародну комісію ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародний кримінальний суд, Європейський суд з прав людини тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.
