“Казав, що грудьми ляже, але ворога не пропустить”: історія про вбивство росіянами цивільного у Липівці Київської області
Село Липівка Макарівської селищної громади Бучанського району, розташоване за 5 км від Макарова, перебувало під окупацією російських військових три тижні. Як і в решті населених пунктів Київської області солдати РФ вчиняли в селі воєнні злочини. Один з них – вбивство мешканця Липівки Івана Грималюка. В серпні цього року йому мало б виповнитись 50 років. Але у березні чоловіка розстріляли російські військові.
Історію вбивства чоловіка розповіли ZMINA його дружина Тетяна та сестра Наталія.
Зранку 11 березня Тетяна Грималюк разом із 12-річною донькою Ярославою прямували до колони машин, щоб виїхати з окупованої Липівки через зелений коридор.
Тетяна пригадує, що росіяни ходили дивитись по будинках, скільки людей у них проживає, перевіряли документи у всіх і попереджали, що якщо помітять когось чужого серед мешканців села, то розстріляють одразу і без розбору.
До машини, яка мала вивезти жінку з донькою з Липівки, їх проводжав чоловік Тетяни – Іван Грималюк. Сам він виїжджати відмовлявся: хотів захищати своє село від російських військових.
В кінці лютого, через декілька днів після повномасштабного вторгнення, Іван пішов до Липівської сільської ради й записався в добровольці територіальної оборони.
“Він три дні походив по центру села і все. Може, хтось його здав, і тому його розстріляли, бо ні зброї, ні військової форми при ньому не було”, – розповідає Тетяна.
Іван провів родину до автівки та повернувся додому. Однак в той день ні Тетяні з Ярославою, ні іншим людям виїхати із села не вдалось – російські військові не випустили колону автівок із цивільними з Липівки.
Мати з донькою вирушили назад додому. Дорогою місцеві застерігали їх, що селом проїжджали російські військові, та радили десь сховатись.
Близько десяти людей тікали у бік школи – до вулиці Коцюбинського, пригадує жінка. За дві години вона із донькою манівцями – через городи й двори сусідів – повернулась додому. Була обідня пора.
На подвір’ї свого будинку Тетяна побачила закривавлене тіло Івана. Їхня донька від побаченого впала у шок.
Тетяна говорить, що Івана розстріляли російські військові, коли проїжджали центральною вулицею Липівки на танках та БТРах у бік сусіднього села Королівка.
Вулиця Шевченка, де розташований будинок подружжя, тягнеться через всю Липівку. Нею проходить маршрут від Макарова до Бородянки.
Росіяни з дороги стріляли Іванові в руки, ноги, груди та лице, каже жінка. Таке враження, додає вона, ніби над чоловіком знущались:
“Одночасно в нього полетіло стільки куль! Ще й нижня щелепа була вирвана. Напевно, останній постріл був в лице. Все було в крові”.
До своїх вбивць Іван стояв обличчям. Одягнений в цивільний одяг, жодної загрози російським військовим він не ніс.
Сусід, який став свідком убивства Івана, розповідав Тетяні, що той навіть не встиг підняти вгору руки – показати, що він цивільний і без зброї.
Давати будь-які коментарі щодо побаченого сусід відмовився. Каже, що тільки-но почав забувати і не хоче цього знову згадувати.
“Івана хлопці поховали спочатку в нас на городі”, – говорить Тетяна.
Наступного дня, 12 березня, відкрили зелений коридор для виїзду цивільних. Тетяна із дочкою знову спробували виїхати з села.
Але, за її словами, колона проїхала декілька кілометрів, як російські військові її обстріляли. Жінка розповідає, що в колоні їхали 14 машин, і всі вони потому мали сліди від куль.
Разом з дочкою Тетяні вдалось врятуватися від смерті, вони вистрибнули з автівки, залишивши там всі свої речі, зокрема й документи.
Машина загорілась, однак густий дим накрив їх з дочкою і вони змогли сховатися від куль в лісосмузі. Далі вони пішки йшли полями до найближчої ферми, де переночували.
Наступного дня Тетяна із дочкою дістались села Забуяння. Від нього дійшли до села Кодри й звідти їм допомогли виїхати до Вінниці.
Перепоховати Івана вдалось вже після звільнення Липівки від російських окупантів. 18 квітня його тіло забрали в морг на експертизу, після цього поховали на місцевому цвинтарі.
“Його забирали [на проведення медичної експертизи. – Ред.], а мені залишили папірець, де написано, що його застрелили окупанти”, – каже Тетяна.
На довідці, яку видали жінці про причину смерті Івана Грималюка після експертизи, вказано, що той загинув внаслідок вогнепальних кульових проникаючих та наскрізних поранень грудної клітки та кінцівок.
Сестра вбитого Наталія розповідає, що з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона спілкувалась із братом щодня:
“24-го я до нього подзвонила, сказала, що війна. Запропонувала поїхати до нас (жінка живе на Тернопільщині. – Ред.), але він відмовлявся. Казав, що на Київщині підірвали міст і з села не виїхати. Потім я дізналась, що тоді міст був цілий і він просто не хотів залишати свій дім. Казав, що грудьми ляже, але ворога не пропустить”.
25 лютого Іван розповів сестрі, що селом їхали російські танки, БТРи, йшло багато військових. Вже через декілька днів після початку військової агресії Росії Іван перестав відповідати на дзвінки.
“Він казав мені раніше, що в Липівці немає газу й електрика теж може зникнути. Попереджав, що телефон розрядиться і він буде поза зоною, щоб я не переживала”, – згадує Наталія.
Декілька тижнів вона намагалась додзвонитися братові. Телефон мовчав.
“Потім він кілька тижнів був поза зоною. Але я не думала, що його вже розстріляли”, – каже вона.
17 березня Наталії написала старша дочка вбитого, теж Наталія, яка жила окремо від батьків. Вона повідомила, що батька вже немає в живих.
На початку квітня Збройні сили України повністю звільнили Київську область від російських військових.
Пресслужба Київської обласної прокуратури у коментарі ZMINA повідомила, що за фактом вбивства Івана Грималюка відкрито кримінальне провадження за ч. 2 статті 438 “Порушення законів та звичаїв війни, поєднані з умисним вбивством”.
Наразі триває досудове розслідування, правоохоронці встановлюють обставини злочину. Деталі цієї справи прокуратура не розголошує. Раніше прокуратура Київської області у своєму фейсбуку повідомила, що на Київщині, зокрема в селі Липівка, діяла 64-та окрема мотострілецька бригада. Командиру роти Василю Литвиненку, який брав участь у збройній агресії на території Липівки, повідомили про підозру у жорстокому поводженні з цивільним населенням та інших порушеннях законів та звичаїв війни (ч. 2 ст. 438 КК України).
Саме за його наказом, за версією слідства, російські військові вчиняли пограбування, нищили цивільну інфраструктуру та вбивали мирних громадян на Київщині.