Як потрібно говорити про росію і росіян у світі, щоб не допустити повторення “глобального зла”

“Ukraine’s fight against the Kremlin’s forces”, або “Боротьба України із силами кремля” в українському перекладі. Це формулювання входить до переліку рекомендованих для використання в низці іноземних організацій під час опису, розповідей про ситуацію, яка наразі відбувається на території України. І саме з цим формулюванням я категорично не погоджуюсь. Нижче поясню чому.

Президент путін – це лише обкладинка

Хтось може звинуватити мене в надмірній емоційності чи деструктивності, проте й для мене чути виправдовування народу, жителів росії, громадян росії з боку інших не є прийнятним. Особливо тоді, коли ми отримуємо щодня нові докази й свідчення про масштаби злочинів, скоєних на територіях, які перебували чи перебувають під тимчасовим контролем російських військових.  

Не можна просто підкреслювати роль кремля як авторитарної країни. Обґрунтовувати це тим, що якби кремль чи хтось у кремлі не розпочав війну, то ніхто б її і не підтримав. І люди, які перебувають у Твері, Казані чи Магадані, просто заручники, і їм, мовляв, теж погано від війни. Пробачте, але це обман. Думаю, про це добре знають українці, але чи визнають це європейці? Або ще далі: жителі Північної чи Південної Америки, Африки чи Азії? 

Людям у різних точках світу, які говорять або слухають щось про росію і росіян, слід розуміти, що йдеться не про кремль чи якусь верхівку. Кожен житель росії є співучасником. Хоч і є ті одиниці, які виходять самотужки проти ОМОНу чи роблять акцію “Москва – Буча”, коли всі навколо знімають це на камери телефонів. 

Але кремль – це лише символ, вершина айсберга. Адже зґвалтування в Бучі, катування в Гостомелі, обстріли в Охтирці чи Харкові вчиняли люди. Ті ж люди виносять побутову техніку та одяг, везуть косметику своїм дружинам, а останні, фарбуючи губи помадою Dior, навіть не подумають, що вона належала жінці, яка, ймовірно, була зґвалтована та вбита тим, хто зараз снідає на її кухні. Тобто різниця між російським військовим і цивільним не така й велика. 

Так, можливо, не всі вчиняли злочини, які порушують правила ведення війни, але скількох зупинили чи намагалися зупинити в їхніх відвертих злочинах? Не кажучи вже просто про факт виконання таких наказів. 

І навіть якщо частина людей усвідомлює злочини своїх співвітчизників – вони ніколи не скажуть про це публічно, не визнають їх ні перед жертвами, ні перед своїми співвітчизниками. Їхні слова, як і слова моєї знайомої політологині з Санкт-Петербурга, обмежаться лише тим, що вони є відповідальними тільки за свої слова і дії. Проте в умовах війни виключна персональна відповідальність не працює. 

Ми часто згадуємо нацизм і світові війни. Так от, за дії вермахту після закінчення II Світової війни відповідальність лежала на кожному німцеві та німкені. А плакати із загальним посилом “Ці злочини – ваша провина” і фотографії з місць поховань, страт були повсюдно. Прийняття провини більшістю німців займало роки й навіть десятиліття. Проте в їхній провині не сумнівався світ. Чому ж ми вносимо сумніви щодо росіян?

Сьогодні в росії шириться пропаганда щодо прийнятності злочинів проти умовного “Заходу”, наразі в обличчі українців, і готовності бути ізольованими. І якщо для росіян учора нормально було називати українців “бандерівцями”, “нацистами”, то вже сьогодні нормально вчиняти те, що ми бачимо в Бучі, й говорити, що “ми витримаємо і не здамося”. Росіян планомірно готують до нормальності їхніх дій, і вони сміливо йдуть на це. На це йдуть 140 мільйонів росіян. 

 Війна не має кордонів

Світові медіа останніми днями виходять з Бучею, Ірпенем та Гостомелем на перших шпальтах чи на основних сторінках. Проте сам посил дуже часто обмежується тим, що Україна не зможе після такого укласти мир. Наступною новиною ж може бути те, що виробник Х, наприклад Henkel, “продовжить роботу в росії та вживатиме заходів у разі потреби”. А ввечері вулицями цих міст пройде російська акція “Ні – русофобії” чи на вечірнє шоу прийде чергова “Овсяннікова” зі словами про те, що “страдают невинные люди”. З новин про вручення премії “Оскар” середньостатистичний європеєць почує лише про хвилину мовчання, в описі до якої не буде ні слова “війна”, ні слова “росія”. А у фейсбуці він теж багато не побачить, бо фейсбук заблокує більшість фото як такі, що порушують стандарти мережі і є “візуальним насильством”.  

І так, це концентрація того, що продовжує війну, а можливо, і розпалює. Бо дії мають бути рішучими, як і слова. 

Я розумію “політичність” плановості санкцій та обмежень. Але коли для висилання послів із Франції знадобилися закатовані українці та українки, які опинилися на одній зі сторінок ранішньої газети, – це лише про реакцію, а не про план реагування на систематичні порушення.  

Про відсутність компромісів 

Вічну війну допускати не можна. Її слід завершувати тут, в Україні. І це можливо лише за допомоги світу. В іншому разі війна метастазами проникне до Європи і всього світу. Рух у прірву пройшов свою точку неповернення. Вже сьогодні світові доводиться жити з жахами, які робить країна, що входить до Ради безпеки ООН. Ця країна втрачена, як і більшість її людей. Однак спільними діями й відсутністю компромісів росію можна трансформувати в неагресивну державу. Люди в різних куточках світу мають зрозуміти, що компроміс або неназивання речей своїми іменами загрожує новим повторенням. Повторенням, що охопить ще більше територій і завдасть ще більше руйнувань та смертей. 

У донесенні цих меседжів – роль кожного, адже сьогодні кожен українець та українка є амбасадором нашої держави. І це покладає на нас певні зобов’язання. Зокрема, я дуже прошу про таке. 

• Не закликати до вбивств і знищення росіян. Їх має чекати максимально швидке розслідування, притягнення до відповідальності та покарання. Кожного і кожну, хто винен у злочинах, які вчиняються. Я розумію всю злість, проте ми не можемо бути подібними до них у бажанні знищення.  
• Називати росію росією, а росіян росіянами. Не варто використовувати такі слова, як “свинособаки”, “орки”, “русня” тощо. Називати зло потрібно своїми іменами. Воно має бути цим забарвлене.
• Не визначати злочинів, які скоюють росіяни, “гіршими” чи “жорстокішими”, “нещаднішими” за інші, що вчинялись. Кожен зі злочинів жахливий і не може бути виправданий. Потрібно пам’ятати й поважати його невинних жертв. 

І так, адекватних росіян мало, їх одиниці. Однак росія без путіна – це питання часу. І той, хто таки спроможеться розпочати боротьбу, очолить цю країну в майбутньому. Очолить не як псевдоліберал, а як той, хто займеться її трансформацією, яка неминуче в той чи інший спосіб має відбутися для гарантування безпеки у світі. Але для цього, зокрема, європейці мають відповісти собі на питання: “Чи готовий я воювати завтра?”