Свідчення мешканців Бучі: “Спочатку ховали як годиться. Але настав день, коли тіла перестали прибирати”

Обстріли з танків та артилерії, голод і холод, убивства сусідів і знайомих, – про це все розповідають мешканці Бучі, які тижнями жили в окупації та стали свідками нелюдського поводження з цивільним населенням. Перелік задокументованих та неспростовних свідчень масового знищення українського населення в Бучі продовжує поповнюватися.

Одним з таких доказів стала розповідь 53-річного жителя Бучі Миколи, яку розмістив на своїй сторінці у фейсбуці продюсер ABC News Олексій Пшемінський.

Микола – місцевий мешканець Бучі. Фото: Олексій Пшемінський

Свого друга Леоніда Микола поховав першим. Леонід був наймолодшим, тому окупанти вирішили, що він може йти воювати. Його поставили на коліна і вистрелили в голову. Чоловіка поховали прямо у дворі, біля трансформаторної будки. За кілька днів не стало й іншого друга – Сергія. Він вийшов на вулицю перекурити – і отримав кулю. Просто так. Без жодних слів і попереджень.

“Коли бої посилилися, росіяни немов оскаженіли. До цього люди іноді виходили з підвалу – приготувати їсти чи просто подихати повітрям. Але тоді люди вирішили запертися від біди. Під вечір солдати почали гатити. Кричали, аби відкрили”, – пише Пшемінський.

Не змігши виламати двері, окупанти просто почали кидали на сходи гранати. Третій знайомий, який лишився разом із Сергієм, Леонід, міцно тримав двері з іншого боку входу, від вибухів чоловік загинув. Цілу добу його тіло пролежало на закривавлених сходах. І лише наступного дня у двері постукали та сказали: “У вас є 20 хвилин, щоб усе прибрати”.  Тоді Микола зібрав рештки ще вчора живого друга в пакет і поховав його. 

Фото: Олексій Пшемінський

Очевидиця подій, 23-річна Катерина Петренко (прізвище змінено), розповідає, що 27 лютого дізналася про те, що до Бучі заходять російські війська. А вже ввечері до неї на подвір’я прилетіла міна. Паркан розтрощило, опалубку було зруйновано, побилася шибка, а в сусідньому будинку знесло дах. Обстріл тривав 12 годин. 

За словами Катерини, світло, опалення, вода та газ зникли ще наприкінці лютого, а 4 березня – інтернет. У будинку було 13 градусів, тому вся родина спала під трьома ковдрами, всі разом, в одязі.

“Постійно хилило в сон. Продуктів було вдосталь, але через стрес їсти не хотілося. Уперше я нормально поїла, тільки коли залишила місто”, – говорить жінка.

Про перший “зелений коридор” родина Катерини дізналася вранці 9 березня. Тоді масово почали їхати люди із сусідніх будинків. Наступного дня її родина також вирішила їхати з Бучі.

“Я опиралася до останнього: це був мій дім, я не розуміла, чому маю його залишати. Загинути також було не страшно – це, напевне, швидко. Я боялася, що мене зґвалтують росіяни. Про такі випадки я вже чула від знайомих”, – додає вона.

Родина Катерини знову повернулася до Бучі 3 квітня. Спочатку військові перевірили чи будинок не заміновано. Адже перед тим російські окупанти туди залізли.

“Було бридко бачити, що вони копирсалися в моїй білизні, спали на наших матрацах, невідомо навіщо розбили люстру. Речі майже не чіпали, забрали тільки мій теплий одяг”, – каже жінка.

За її словами, зараз вони з родиною живуть у Києві, але чи повернуться до свого будинку, не знають: дуже багато болісних спогадів.

Фото: Associated Press

2 квітня мер міста Буча Анатолій Федорук повідомив, що в місті вже поховали в братських могилах 280 людей.

Мешканець Бучі Іван (ім’я змінено на прохання героя з метою його безпеки) – парафіянин однієї з місцевих церков. Він розповідає, що сам копав братську могилу для загиблих.

“Я не думав про те, щоб виїжджати в перші дні, а потім це було вже неможливо. Коли зайшли росіяни, стало зрозуміло, що ніхто вже нікуди не вийде“, – каже він.

З Іваном у місті залишилась і його родина.

Чоловік розповідає, що російські військові заходили до церкви на службу і питали, якого патріархату церква. Коли дізналися, що Московського, – нікого не чіпали, навіть зняли головні убори.

Іван каже, що спочатку священники по одному відспівували людей, які загинули від обстрілів, і ховали “як годиться”, але потім це стало неможливим: “Я намагався не виходити з дому без приводу, бо люди розповідали, що військові чоловіки просто стріляють”.

За його словами, настав день, коли він вийшов на ранкову службу та побачив, що тіла вже перестали прибирати.

“Я дійшов до церкви й сказав отцю Андрію (ім’я змінено з метою безпеки героя) – ну не можуть же вони так валятися? Давайте, отче, упокою. Він заплакав і пішов шукати лопату. Братську могилу рили цілий день – і служителі церкви, і місцеві жителі”, – розповідає Іван.

 За словами чоловіка, їм вдалося перенести до неї тіла 15 людей.

Ще одну братську могилу у дворі храму в Бучі журналісти агентства Reuters знайшли за супутниковими знімками. На них видно 14-метрову траншею біля церкви Андрія Первозванного та Всіх Святих.

Місцеві жителі кажуть, що її рили російські військові. Директор КНП “Ірпінський міський центр первинної медико-санітарної допомоги” Андрій Левковський сказав журналістам, що в могилі біля церкви Андрія Первозванного поховано 67 людей.