У селі Осиново на Харківщині окупанти забирали дітей з проблемних родин і вивозили їх до Росії
У селі Осиново Харківської області окупанти забирали з проблемних родин малолітніх дітей і вивозили їх до Росії.
Про це виданню ZMINA під час польової місії журналістів розповіла мешканка Пісків-Радьківських Ольга (ім’я змінено з міркувань безпеки).
Село на деокупованій Харківщині. Фото: ZMINAЗа її словами, зокрема, забирали дітей у батьків, які зловживали алкоголем:
“Знаю, що викрали чотирьох дітей від трьох до шести років. Серед них були як хлопчики, так і дівчатка. Їх мали забрати українські соціальні служби, а не росіяни”.
Сама Ольга, яка мешкає в Пісках-Радьківських, змушена була залишити рідне село, щоб сховатися від окупантів, оскільки її чоловік служить у ЗСУ.
Вона розповідає, що після того, як росіяни захопили Піски-Радьківські, вони вдиралися на подвір’я місцевих мешканців, зносячи ворота та паркани бронетехнікою.
Вона в цей час була в батьків, а коли наступного дня прийшла до себе, щоб погодувати собак, то побачила, як з її подвір’я виїжджає величезна машина, а поруч з нею йдуть двоє росіян.
“Поки я випускала собак з погреба, вони (росіяни. – Ред.) весь час мене тримали під дулами автоматів. Затримали мене та привели до їхнього старшого. Він був повністю неадекватний: очі неспокійні, хаотичні жести руками. Таке враження було, наче він не зі мною спілкується. Він сказав: “Що, дебілко? У вас тут укроп жінку зґвалтував і живіт розрізав”. Я на нього подивилась і хотіла сказати, що “я від вас цю байку не раз чула”. Потім він сказав: “Іди в погріб і дві доби не вилазь”, – згадує Ольга.
Після цього вона перебралася до батьків, які живуть на іншій вулиці, а пізніше втекла до сина, який жив у лісі разом з іншими людьми із села. Два тижні вони переховувалися на турбазі в дерев’яних будиночках, які опалювали “буржуйкою”.
“До нас ніхто не приходив. Ми чули, що в селі стріляють, і все. Нас було близько 30 осіб, серед яких було приблизно шестеро дітей. Коли всі повернулися до села, ми поїхали до мами. Та після нашого повернення люди нам сказали, що голова сільради Віра Соловйова нас здала“, – розповідає Ольга.
Тож 28 квітня вона разом із сином сіла в машину і поїхала до села Осиново Куп’янського району (мешканці району в розмовах використовують стару назва села – Петрівка. – Ред.), де жила сестра чоловіка Надія. Звідти вони тричі намагалися виїхати до Харкова, але окупанти їх не випустили:
“На останньому блокпості росіяни сказали, що ми не проїдемо, бо “укропи” нас розстріляють. Після цих слів росіяни почали обстрілювати поля біля дороги. А один сказав нам, щоб ми бігли до узбіччя і там ховались. Ми разом з іншими людьми почали тікати врізнобіч, покидавши свої машини. Я почала кричати, що це не наші стріляють. А росіяни стоять на блокпості й сміються“.
Зрозумівши, що виїхати не вдасться, Ольга залишилася в Осинові. Одного разу вона разом з Надією стала свідком того, як на вулиці окупанти побили чоловіка. Росіяни били його руками, ногами та прикладами від автоматів:
“Троє росіян накинулося на мешканця села. Їм не сподобалося, що він їм якось неввічливо відповів. Вони його побили та пішли далі. Ми потім підійшли до цього чоловіка, допомогли йому піднятися та відвели додому. У нього все обличчя було закривавлене ”.
Також, за словами Ольги, вона разом із зовицею бачила, як окупанти везли потягом на відкритих платформах гори трупів. Пізніше родич Надії, якого затримали за порушення комендантської години, розповів їм, що окупанти змусили його переносити трупи з вагонів на камази. Після цього їх відвозили ще кудись.
“Якось у Куп’янську три дні горіло сміттєзвалище. Дехто казав, що там спалювали трупи загиблих у війні росіян. Навіть дихати не було чим, так горіло”, – згадала Ольга.
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях.
Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу es@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо, для документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні та притягнення винних до відповідальності.
