Окупаційна пропаганда використовує контакти з Китаєм для створення ілюзії міжнародного визнання – дослідження
Автори дослідили, як у 2022–2026 роках змінювалося висвітлення війни в китайському інформаційному просторі та як окупаційні медіа використовували тему співпраці з КНР.
У китайському медіапросторі сформувалися два основні підходи до висвітлення війни. Офіційні медіа КНР дотримувалися стриманої риторики: повідомляли про організовані Росією псевдореферендуми та поширювали заяви Москви, але Пекін не визнав анексії українських територій. Водночас китайська дипломатія уникала прямого засудження російського вторгнення, а війну в офіційній комунікації називали “українською кризою”, пов’язуючи її причини, зокрема, з політикою США та НАТО.
Паралельно з 2022–2023 років розвивався відвертіший проросійський напрям. Китайські журналісти, експерти та блогери відвідували окуповані території в межах організованих російською стороною поїздок і створювали матеріали, які виправдовували окупацію. Згодом їх поширювали китайськомовні ресурси російського Sputnik, Sohu, NetEase та інші платформи.
Серед основних проросійських наративів у цих матеріалах – твердження, що Росія нібито захищає власне населення та інтереси безпеки, війну спровокували США й НАТО, українські військові є “нацистами” або “терористами”, а жителі окупованих територій добровільно обрали приєднання до РФ.
У 2025–2026 роках офіційні китайські медіа також використовували заяви окупаційних адміністрацій про цивільні втрати, нерідко без співмірного представлення української позиції. Водночас у військових зведеннях вони продовжували публікувати українські повідомлення та заперечення.
Як йдеться в дослідженні “Реальної Газети”, окремим напрямом стала інформаційна кампанія окупаційних медіа, які використовують тему Китаю для створення образу міжнародного визнання захоплених територій.
У перші роки повномасштабного вторгнення вони переважно транслювали повідомлення Москви про зміцнення відносин із Пекіном. З 2024 року окупаційні медіа почали частіше повідомляти про безпосередні контакти з китайськими підприємцями, виробниками обладнання та освітніми організаціями. У 2025–2026 роках основними темами стали майбутні інвестиції, модернізація промисловості, освітні обміни та вихід на китайський ринок.
Водночас економічна співпраця з Китаєм має й реальні прояви. Зокрема, у 2023 році на КНР припадало 60% імпорту, оформленого так званою Луганською митницею. Китайські компанії постачали обладнання для Каранського кар’єру на Донеччині, а Shandong Mining Machinery Group брала участь у створенні шахтного комплексу для “Білоріченської” на Луганщині.
Однак більшість гучних анонсів окупаційної влади не підтвердилися. Обіцяну китайську школу на 300 учнів у Луганську так і не відкрили, заяви про масштабні інвестиції не підкріпили підтвердженими контрактами, а частина промислових проєктів залишилася на стадії переговорів або випробувань.
Автори дослідження зазначають, що частина китайських компаній працює через російських посередників, а вихід окупованих підприємств на ринок КНР часто організовують російські державні структури. Тому окремі комерційні контакти не можна автоматично трактувати як офіційну підтримку Китаєм окупаційних адміністрацій.
Дослідники дійшли висновку, що інформаційна присутність Китаю на окупованих територіях значно перевищує підтверджені масштаби політичної та економічної співпраці. Окупаційні медіа використовують навіть обмежені контакти з китайськими компаніями та окремими представниками медійного середовища, щоб створити враження міжнародного визнання.
Нагадаємо, міжнародна організація “Репортери без кордонів” (RSF) проаналізувала понад 100 відео на китайській відеоплатформі Bilibili (аналог YouTube). Дослідники зʼясували, що китайські блогери та російські державні медіа поширюють матеріали, що виправдовують російське вторгнення, висміюють президента України Володимира Зеленського та українську мобілізацію, а російського президента Володимира Путіна зображують сильним лідером. Деякі відео набирають мільйони переглядів.
