На Херсонщині чоловік із матір’ю і трирічним сином перепливли річку, тікаючи від окупантів

Дата: 02 Червня 2022
A+ A- Підписатися

У селищі Велика Олександрівка, що на Херсонщині, російські військові кілька разів катували місцевого мешканця Анатолія Фоменка, погрожуючи вбити його родину. Після звільнення чоловікові довелося разом із матірʼю та трирічним сином переплисти річку, щоб втекти з окупації.

Про це повідомляє видання “Ґрати”.

Анатолій Фоменко, мешканець Великої Олександрівки. Фото: Тетяна Козак, “Ґрати”

10 березня колона російських танків і БТРів зайшла до Великої Олександрівки.

Військові РФ запровадили комендантську годину і перевірку документів. У людей відбирали телефони, могли забрати гроші. Почали грабувати магазини та будинки: забирали все, що могли винести, – побутову техніку, килими і навіть жіночі парфуми. У фермерів конфісковували сільгосптехніку.

У селищі встановили блокпости. Зайняли під бази дві школи, порушуючи правила ведення війни.

У перші тижні після окупації в селищі стояли лише молоді строковики, та пізніше зайшло підкріплення, краще екіпіроване, у чорній формі з балаклавами.

За свідченнями місцевих мешканців, російські підрозділи конфліктували між собою. Про такі випадки повідомляла й українська розвідка. Звичним стали затримання і побиття цивільних людей. У районі влаштували терор: шукали насамперед АТОвців чи тероборонівців, вимагали від водіїв, які їздили через блокпости, здавати українські позиції. Почали ґвалтувати жінок. При цьому військові періодично закривали виїзд із селища, коли зрозуміли, що цивільних людей, якими вони, вочевидь, прикриваються, дедалі меншає. У Великій Олександрівці дійсно залишалися переважно пенсіонери“, – пише видання.

Росіяни приходили до будинків із перевірками. До місцевого мешканця Анатолія Фоменка прийшли чеченці, їх зустріла Ніна, його мати. Ті запитали, хто ще є у хаті. Вона відповіла, що син, і вони сказали його покликати.

Анатолій вийшов, і одному військовому одразу не сподобалися його татуювання. Він спитав, навіщо він їх зробив. Анатолій відповів, що захотілося. Відповідь чеченцю також не сподобалася.

Анатолій стверджує, що військові підкинули йому два патрони, щоб використати це як привід для затримання, але потім вирішили все ж таки залишити його вдома.

Побачили, що дитина. Зайшов їхній старший, сказав, не будемо забирати. А чеченець, як виходив, сказав: “Даю десять днів, щоби ти вивів татуювання. У нас – свої закони“, – розповідає чоловік.

Пізніше він дізнався, що росіяни забрали сусіда по вулиці, запідозривши, що він був у теробороні. І досі не знає, що з ним було далі.

Мати Анатолія Фоменка Ніна (справа) з невісткою та її дітьми (зліва) в Кам‘янці. Фото: Тетяна Козак, “Ґрати”

За деякий час Анатолія зупинив патруль на вулиці. Попросили телефон для перевірки, взяли документи на машину.

Троє було. Один телефон дивився, один паспорт перевіряв, а інший стояв поруч з автоматом… Відійшли, перебалакали, підійшли, попросили зняти верхній одяг, роздягнутися  до штанів. І почали бити“, – розповідає про перевірку Анатолій. 

Коли закінчили, сіли в машину і поїхали, кинувши чоловікові документи.

Через деякий час ті ж військові ще раз приїхали до Анатолія додому. Цього разу вони таки затримали його. Матері пообіцяли, що все буде гаразд, вони лише поговорять.

Чоловіка повезли до першої школи – там була їхня база. У машині йому наділи на голову чорний пакет. Коли завели до приміщення, почали бити.

Хтось у селі їм розказав, що знайомі є з нашого села, вони воюють, а я з ними спілкуюся“, – вважає Анатолій.

Росіяни стали схиляти його до співпраці: хотіли, щоб чоловік телефонував своїм друзям-військовослужбовцям і дізнавався в них місцеперебування українських військ. Він відмовлявся, його продовжили катувати. Все це окупанти знімали на камеру.

Облич тих, хто його катував, Анатолій не бачив, усі вони були у балаклавах. Чоловік вважає, що серед них були чеченці і буряти – або п’яні, або під дією якихось речовин.

У школі він побував двічі. Першого разу його катували годину, другого – чотири години. Після цього Анатолій прийшов додому і сказав матері, що треба тікати або його просто вб’ють.

Після погроз росіян стало зрозуміло, що Ніна з онуком також не можуть залишатися в селищі. Тоді вони зважилися на втечу.

Через блокпости їхати їм не можна було, тому родина вирішила переплисти через річку Інгулець.

Із будинку Анатолій з родиною вийшли о п’ятій вечора. Дісталися річки. Човен стояв на іншому березі річки. Чоловік роздягнувся, стрибнув у воду і переплив на інший бік. Човен був без весел. Він його відв’язав, а потім штовхав до берега, де чекали на нього мама і син. Коли вони сіли, потягнув човен назад.

Перепливши річку, родина йшла полями до сусіднього села. Там переночували у сватів. Встали рано-вранці і знову тікати. Сина більшу частину дороги доводилося нести на плечах. Мама допомагала, як могла, бо тіло в Анатолія боліло після побиття. Так пішки пройшли 25 кілометрів, доки їх не підібрали українські військові і підвезли до найближчого села. Там уже їх забрав брат Анатолія і відвіз до себе в село.

Коли прийшли до наших, до блокпоста, такий трохи моральний вибух був. Сльози“, – зізнається чоловік, додаючи, що кожної секунди боялися, що їх зловлять росіяни.

Коли опинилися в безпеці, Анатолій зателефонував сусідам і дізнався, що буквально за дві години після їхньої втечі до них додому знову прийшли росіяни. Вибили двері, вікна, стріляли.

Кілька днів окупанти шукали чоловіка, розпитували сусідів, думали можливо він ще у селищі і десь переховується.

Зараз Анатолій намагається знайти роботу у Кривому Розі. Його маленький син та мати залишилися в селі у брата Анатолія.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: