Мирні зібрання: чи дослухається влада до аргументів громадян?

Дата: 17 Лютого 2012
A+ A- Підписатися

Про свободу мирних зібрань в країні начебто й зайве сперечатись. Вона поки що існує. На щастя, в Україні впродовж двох останніх десятиліть не зафіксовано жодного інциденту, порівнюваного з сумнозвісними розстрілами демонстрацій у Новочеркаську (сорокарічної давнини) або ж у Жанаозені (де в середині грудня минулого року влада Казахстану напрочуд холоднокровно вбивала учасників мітингу нафтовиків).

Проте маємо досить неприємний інцидент у Донецьку. Там торік в ході силового втручання невідомих людей у перебіг суто мирного пікетування ветеранами Чорнобиля будівлі Пенсійного фонду зафіксовано смертельний випадок, що стався з одним літнім учасником акції.

До шахтарської столиці виїздили кілька груп правозахисників. Органи МВС надали їм інформацію про перипетії нічного демонтажу наметів. Втім, навіть зараз жоден з членів тимчасової комісії, створеної задля розслідування обставин безпрецедентної для Україні події, не готовий впевнено пристати до якоїсь із версій. Іншими словами, аргументів на користь правильності дій міліції недостатньо, так само як і для звинувачень її співробітників у ненавмисному вбивстві ветерана-шахтаря Геннадія Конопльова.

Як відомо, оте пікетування в шахтарській столиці було припинене за рішенням суду.

– В Україні у 94 випадках зі 100 звернення місцевих відділів/управлінь МВС до судів з вимогою заборонити проведення мирних протестних акцій задовольняються, – стверджує правозахисник Володимир Чемерис.

ЧОГО ВОНИ БОЯТЬСЯ БІЛЬШЕ: ТЕРАКТІВ ЧИ НАМЕТІВ?

Чому судді і правоохоронці так недолюблюють мирні зібрання?

В Донецьку, для прикладу, керівник Головного управління МВС України послався на появу погроз про здійснення масштабного терористичного акту. Мовляв, кожен може самостійно прочитати ті повідомлення на Інтернет-сайті.

Посилання на віртуальних злочинців виглядає, м’яко кажучи, недосить переконливо. Бо виходить, що будь-якій людині, включаючи атестованого співробітника міліції, аби “вибити” в суді заборону на проведення масового заходу, достатньо лишень зайти на якийсь сайт і написати декілька погрозливих фраз…

Взагалі ж, за підрахунками правозахисників, аби отримати офіційний дозвіл на проведення мирного зібрання громадян, потрібно обійти чимало різних інстанцій.

Іще жорсткіші вимоги до бажаючих установити бодай один намет: для цього вимагають 14 або 15 підписів відповідних керівників різного рівня. Доки вмовиш поставити жаданий підпис кожного з тих посадовців, пройде щонайменше місяць.

– У нашого МВС – справжня “наметофобія”! – впевнений Володимир Чемерис.

На переконання секретаря Пленуму ВАСУ, судді Вищого адміністративного суду Михайла Смоковича, прагнення його колег дослухатись до аргументів міліції – не просто данина корпоративній солідарності:

– Припустимо, перед початком слухання позовної заяви МВС суддя отримує офіційно завірену аргументовану довідку про високу ймовірність скоєння терористичного акту. Він не бере її до уваги. А через кілька годин справді лунає вибух. Що буде з тим суддею?!

Суддя пропонує зважити на думку переважної більшості своїх колег у мантіях щодо високого ступеню захищеності прав громадян у кодексі Адміністративного судочинства. Складність при прийнятті позитивного, з точки зору громадських активістів, рішення, – не в тому, що конкретний суддя просто не хоче піти їм назустріч. Вона, складність, криється у встановленні обставин. Будь-який суддя зацікавлений в ухваленні правосудного рішення, аби згодом воно ніким не було скасоване. Проте доводиться працювати немовби “на випередження”. Тобто, оцінювати ступінь ймовірності “ускладнень” під час мирної акції задовго до її початку.

– Колись, працюючи суддею в Луцьку, я прийняв рішення дозволити проведення певної масової акції, – наводить приклад Смокович. – Майже одночасно мій колега у Рівному подібну акцію заборонив. І от, задля цікавості, приходжу я рано-вранці на площу, де вдень мають зібратись патріотично налаштовані земляки. Там повно співробітників міліції, перекриті всі найменші провулочки, прибрані всі тимчасові споруди, здатні травмувати когось із учасників зібрання. Мені навіть помарилося, ніби самі ж міліціонери ще й ту площу власноруч від сміття розчищали, аби забезпечити лучанам максимум комфорту!.. Знаєте, що було далі? Ініціатори мітингу нашвидкуруч провели захід – і гуртом… поїхали до Рівного (де мірне зібрання заборонили), аби влаштувати там маленьку “бучу” і повернутись додому втомленими, але задоволеними. Бо ж так жити – набагато цікавіше, ніж коли владці всіляко йдуть людям назустріч…

МІЛІЦІЯ БОЇТЬСЯ ПРОВОКАЦІЙ

Заступник керівника відділу зв’язків із громадськістю УМВС України в місті Києві Володимир Дмитренко, так само як і представник МВС України Ігор Шашкін, готові брати участь у перемовинах із громадськістю для покращення ситуації зі свободою мирних зібрань в Україні.

Разом із тим правоохоронець навів низку прикладів залучення до участі в тих зібраннях представників “нової історичної спільноти” незалежної України, що зветься “політичними заробітчанами”. 

У цьому середовищі непоодинокими є конфлікти. Організатори або недоплачують людям за проведені в “приємному товаристві” години, або взагалі відмовляються видати бодай 2 гривні. На цьому “грошовому грунті” систематично фіксуються порушення громадського порядку.

– З нами не йдуть “на дружбу”, – зізнається І. Шашкін. – Організатори вперто не погоджується на висунуті нами пропозиції. На мирні зібрання приходять відверті провокатори, та організатори акцій не менш вперто відхрещуються від тих осіб, аби не нести відповідальність за вчинені ними дії.

– Я настійливо прошу: не провокуйте конфлікти, залучаючи до участі в акціях безробітних! – каже Дмитренко. – Бо потім, після вимушеного спілкування зі співробітниками органів внутрішніх справ, ті люди бігають по лікарнях, просять, аби їх поклали на стаціонарне лікування. Коли ж у приймальних відділеннях їм відмовляють, – звертаються до приватних клінік, яких в столиці вдосталь, платять їхньому менеджменту грубі гроші. Зате потім всім розповідають, як жорстоко їх побила міліція…

МИРНИЙ ПРОТЕСТ – ЦЕ НЕ “МИСТЕЦТВО ЗАРАДИ МИСТЕЦТВА”

За спостереженнями заступника голови ВМГО “Фундація регіональних ініціатив” Михайла Лебедя, більшість протестних мирних зібрань, що відбуваються нині, спричинені не політичними, а побутовими (або “робочими”) причинами. Більшість громадських організацій, що беруть в них безпосередню участь, – цілком адекватні й відповідальні. Для них протести – це ажніяк не “мистецтво заради мистецтва”.

– Трапляється, що органи правопорядку дійсно мають рацію, забороняючи пересування колони демонстрантів, – каже Лебедь. – От уявіть, приміром, що смолоскипну ходу раптом надумають провести повз автозаправну станцію, навіть якщо вона того дня не функціонує. Безумовно, учасникам ходи треба запропонувати рухатись іншою вулицею. Якщо вони не самогубці, вони й самі не підуть за сумнівним маршрутом. Що ж до заробітчан, – вони є і в Партії регіонів, і у “Фронті змін”. Ті люди ладні виконувати будь-яке “замовлення”. Можуть пікетувати як “призначений” організаторами орган влади, так і якусь фірму, на якій “затискують” гроші персоналу.

– Манера поводження нашої міліції з громадськими активістами має міні-нюанси, – каже Катерина Чепура з громадського руху “Відсіч”. –Підходить людина, яка не представляється (хоча, згідно зі ст.5 Закону України “Про міліцію” має бути навпаки), починає кричати. Коли ж пропонуєш показати службове посвідчення, той співробітник цинічно відповідає: “А ти своє покажи!”. Класно, чи не так? Людина хизується тим, що не знає своїх прямих обов’язків…

Подібною відвертою брутальністю міліція, на думку Катерини Чепури, намагається провокувати людей на якісь дії.

Одного разу Чепуру спробували заштовхати до мініавтобуса “Беркута” лише тому, що вона тримала за руку іншого активіста, якого туди тягли. “І вас туди ж!..” – пообіцяв міліціянт.

– В таких випадках ми навіть не знаємо, куди й на кого скаржитись, – бідкається Катерина. – Бо бійці спецпідрозділу в однаковій формі й у масках. Телефонуємо до міського Головного управління міліції, до районних управлінь ГУ МВС у місті Києві. Відповідають: “не знаємо таких хлопців”, “таких не заарештовували”, “таких нам не привозили”. Уявіть собі: четверо людей просто зникли з Михайлівської площі після того як всіх завантажили до автобусу. Через кілька годин з’ясовуємо: їх, виявляється “запросили на бесіду для давання пояснень того, що відбулось”, себто їх навіть й не заарештовували, силоміць затягуючи в службовий транспорт…

У Харкові в парку імені Горького, у вже згаданому Донецьку практикується демонтаж наметових містечок “людьми в чорному” за мовчазної згоди міліції. Якась невизначена псевдоохоронна фірма починає зносити намети, товкти людей; у цей час присутні міліціонери спокійно курять, не реагуючи жодним чином на апелювання до їхнього службового обов’язку.

– Маємо надію, що перший в історії випадок смерті людини під час мирного зібрання (мається на увазі трагедія в Донецьку – авт.) –останній в переліку наслідків хибних дій/бездіяльності правоохоронців, – каже експерт зі свободи зібрань Михайло Каменєв.

Олег БАЗАКЦентр інформації про права людини, для УНІАН

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: