Дуня Міятович: Європа все ще небезпечне місце для журналістів

Дата: 03 Травня 2018
A+ A- Підписатися

Європа лишається небезпечним місцем для журналістів.

Про це у статті Times of Malta написала комісарка Ради Європи з прав людини Дуня Міятович

Реакція європейських держав на ці вбивства здатна визначити не лише майбутнє преси, а й майбутнє демократії загалом.

“Лише за останні 12 місяців було вбито шість журналістів, половина з яких – у Європейському Союзі. Від 1992 року на нашому континенті вбили понад 150 журналістів, одну людину кожних два місяці. Деякі з них висвітлювали війни, але більшість вбили за їхні спроби пролити світло на темні справи, у яких сплелися корупція, злочинність і політика. Незважаючи на те, що багато хто з них просили захисту у поліції, державні органи влади ігнорували ці прохання”, – пише Дуня Міятович. 

“За цей час в Україні вбито 19 медійників, загибель яких пов’язують із професійною діяльністю. Ми пам’ятаємо і про вбивство Павла Шеремета та Георгія Гонгадзе з “Української правди”, – додає вона.

Вона наводить дані Індексу цензури та Європейської федерації журналістів про загрози, що обмежують свободу і безпеку журналістів у Європі. Так, у 2017 році 220 журналістів затримали або заарештували. Окрім цього, експерти зафіксували понад 1 000 випадків обмеження свободи преси. Часто – за сприяння представників влади.

З 2015 року Рада Європи отримала понад 160 попереджень про напади, переслідування та залякування журналістів. А опитування, проведене у 2017 році, показало, що багато журналістів вдаються до самоцензури, щоб уникнути проблем.

“Ця токсична атмосфера отруює демократію. Напади на журналістів, незалежно від того, чи це відомі журналісти, що займаються розслідуваннями, чи випадкові фрілансери, завжди є надзвичайною подією, яка стосуються нас усіх. Якщо журналісти не можуть вільно та безпечно працювати, стає важче виявляти порушення прав людини, факти корупції або зловживання владою. Громадськість отримує менше інформації, ніж їй потрібно для того, щоб активно брати участь у процесі ухвалення рішень. І недемократичні сили процвітають”, – пояснює комісарка Ради Європи з прав людини.

“Саме тому свобода преси є правом людини, що чітко закріплене в міжнародних угодах, національних законах та конституціях. Як підкреслив Європейський суд з прав людини в низці рішень, у тому числі у справі Георгія Гонгадзе, держави зобов’язані підтримувати її та захищати життя журналістів. Якщо їм не вдасться захистити їхні життя, за державами залишається зобов’язання провести ефективні розслідування вбивств і покарати винуватців”, – нагадує вона і шкодує, що європейські держави не надто часто виконують ці зобов’язання.

Вона зауважує, що часто розслідування злочинів проти журналістів тягнуться роками. І якщо фактичні виконавці іноді притягуються до відповідальності, то замовники таких злочинів рідко караються.

Це завдає додаткового болю журналістам та їхнім родинам і сприяє почуттю безкарності, що відкриває шлях для подальших нападів на журналістів.

Якщо держави дбають про демократію та верховенство права, вони повинні зайняти серйознішу позицію у впровадженні стандартів прав людини, які вони прийняли щодо безпеки журналістів та інших представників медіа. Вони повинні перейти від слів до дій.

Вона вбачає три кроки, які держави можуть і мають здійснити в короткостроковій перспективі, аби захистити життя журналістів та зупинити безкарність злочинів проти них.

По-перше, потрібно забезпечити захист. Поліція та інші правоохоронці не повинні ігнорувати факти погроз журналістам та нехтувати проханнями про їхній захист. Деякі країни мають хороший досвід у забезпеченні поліцейського захисту, і вони повинні поділитися ним з іншими.

Посилення співпраці з міжнародними організаціями, журналістськими організаціями та незалежними спостережними радами з питань насильства над журналістами також допоможе збільшити спроможність держав захищати журналістів на ранніх стадіях.

По-друге, покласти край безкарності. Поліція та суд повинні мати змогу розслідувати всі випадки насильства щодо журналістів, у тому числі у справах, де фігурують представники влади, і притягати правопорушників до відповідальності.

Для цього потрібна добре підготовлена й ефективна поліція та справді незалежна судова система, вільна від політичного впливу та за потреби здатна притягувати до відповідальності представників найвищих щаблів державної влади.

По-третє, змінити законодавство. Парламентарі повинні ухвалити законодавство, яке захищає журналістів та оберігає їх від надмірного тиску. Коли йдеться про дискредитацію та наклеп, вони повинні повністю декриміналізувати їх, передбачити лише співмірні цивільно-правові санкції та забезпечити покарання для тих, хто зловживає позовами про наклеп, щоб змусити журналістів мовчати. Крім того, закони, що стосуються дезінформації, тероризму або питань безпеки, не повинні обмежувати свободу та безпеку журналістів. 

“Ці заходи є цілком реальними, якщо на те є політична воля. І тут ми дістаємося суті проблеми. Багато політиків залишаються у кращому разі байдужими до загроз журналістам. У гіршому випадку вони самі провокують насильство і викликають у суспільстві недовіру до преси. Це вороже ставлення має змінитися: політики повинні захищати свободу преси, а не ставити на ній хрест”, – каже вона.

Нагадаємо, 3 травня відзначають Всесвітній день свободи преси. Щороку цей день присвячений певній тематиці. Тема цього року – “Тримати владу під контролем: ЗМІ, правосуддя і верховенство права”.

Раніше Центр інформації про права людини повідомляв, що проведене Радою Європи дослідження показало ситуацію з дотриманням прав журналістів у країнах-членах ЄС та країнах, які не входять до Союзу.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: