Через тривалі судові процеси діти роками залишаються без належного захисту та соціальних виплат – правозахисниця

Під час війни виникають додаткові виклики щодо захисту прав дітей. Нерідко після евакуації не вдається проконтролювати безпечне місце перебування дитини, а через тривалий розгляд справ у судах діти надовго залишаються без соціального захисту. 

Про це розповіла голова правління громадської спілки “Українська мережа за права дитини” і директорка з розвитку програм “СОС Дитячі Містечка” Дарʼя Касьянова під час обговорення теми захисту дітей, які залишилися без батьківського піклування в умовах війни, передає ZMINA.

Фото: ілюстративне Pixabay

Дар’я Касьянова звернула увагу, що під час війни виникають ситуації, коли наявних норм для захисту прав дитини буває недостатньо. Організація зібрала системні випадки, які потребують змін до законодавства:

“З нашого досвіду, проблема часто полягає в тому, як працюють правові процедури, хто відповідає за їх виконання, чи отримує дитина реальний захист і наскільки швидко”.

Вона навела приклад – механізм примусової евакуації дітей із небезпечних територій вже діє, але на практиці залишаються питання щодо їхнього подальшого захисту:

“Були випадки, коли після евакуації дитину передавали родичам, але згодом мати забирала її та поверталась на прифронтову територію. При цьому вона мала п’ять дітей, молодшій не було й трьох місяців”.

Організація пропонує вдосконалити оцінювання обставин кожної сім’ї, перевірки безпечності місця проживання, забезпечити баланс між безпекою дитини, правом на сімейне життя та необхідністю запобігати повторному потраплянню дитини в небезпечні умови.

Інша проблема, за словами експертки – тривалість судових процедур і невизначеність правового статусу дитини. За попередніми результатами дослідження, яке проводить “СОС Дитячі містечка”, позбавлення батьківських прав може тривати від двох місяців до року, відібрання дитини без позбавлення батьківських прав – від одного до восьми місяців, а встановлення юридичного факту, необхідного для набуття статусу дитини-сироти – від восьми місяців до трьох років. Зокрема, організація виявила в одному з інтернатних закладів дитину, яка перебуває там без відповідного статусу вже понад три роки.

“Інший приклад – бабуся із умовно безпечної області виховує зараз двох онуків із небезпечної області. Це тринадцятирічна дівчинка з інвалідністю та шестирічний хлопчик.  Батько помер, мати не виконує батьківських обов’язків, а дітей відібрали без позбавлення матері батьківських прав”, – розповіла Дар’я Касьянова.

Попри тимчасове влаштування дітей до бабусі, процес визначення їхнього правового статусу затягується. Через це бабуся не може отримати належні соціальні виплати – звернення до служби у справах дітей результату не дали.

“Ми пропонуємо забезпечити своєчасне ініціювання та розгляд справ щодо правового статусу дітей, посилити координацію між судами, службами у справах дітей, усунути нормативні та процедурні перешкоди для отримання виплат, і не допускати тривалого перебування дітей в правовій невизначеності”, – зазначила вона.

Інша проблема – справи щодо дітей військовослужбовців, які стосуються позбавлення батьківських прав. Проходження одного з батьків військової служби може ускладнювати або затягувати судовий розгляд, а дитина роками чекає на рішення.

“Інтереси дитини потребують своєчасного рішення, незалежно від того, чи має один із батьків можливість брати участь у процесі. Ми бачимо випадки, коли дитина перебуває в патронатній сім’ї вже три роки, поки один із батьків, проходить військову службу, а правовий статус дитини залишається невизначеним”, – зауважила експертка.

Організація пропонує вдосконалити підходи до розгляду таких справ, забезпечити своєчасне ухвалення рішень щодо дитини, передбачити механізми, які враховують проходження військової служби батьків.

Четверта група випадків стосується усиновлення кандидатами, які проходять військову службу. Вимоги щодо особистої участі кандидатів на усиновлення при знайомстві з дитиною та в судовому процесі можуть унеможливити усиновлення для військовослужбовців, які не можуть залишити службу, звернула увагу Дар’я Касьянова: 

“Ми пропонуємо передбачити можливість використовувати захищений відеозв’язок для окремих етапів процедури та участі в судових засіданнях, якщо це відповідає найкращим інтересам дитини”.

Експертка навела також приклади щодо захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються у сімейних формах на тимчасово окупованих територіях. Дієвого механізму їхнього повернення немає. 

Окрема системна проблема – діти, які залишаються на окупованих територіях після смерті батьків або законних представників, або через ув’язнення одного чи обох батьків на території Росії або на окупованій території.

“Батьки неповнолітньої дитини померли, бабуся, яка була опікуном, також померла. Свідоцтва про смерть немає або воно видане окупаційним органам. У дитини немає свідоцтва про народження українського зразка. Дитина тимчасова проживає з сусідкою, яка не готова надалі про неї опікуватися, тож є ризик, що окупаційна влада влаштує її до інтернатного закладу”, – розповіла Дар’я Касьянова.

На підконтрольній Україні території є сім’я колишніх сусідів родини, які підтримували зв’язок з бабусею та готові прийняти дитину, але вони не є родичами.

“Тож виникає питання, чи достатньо таких відносин для тимчасового влаштування та як швидко можна надати цим людям законні повноваження”, – зауважила експертка. 

Подібні труднощі виникають, коли мати або батько перебувають в місцях позбавлення волі в Росії чи на окупованих територіях, а підтвердженням цього є лише лист від батьків, наприклад, або інші непрямі відомості. За відсутності документів і законного представника виникає “замкнуте коло”, неможливо оперативно оформити представництво інтересів дитини, відновити документи та розпочати процедуру повернення. Така ситуація може стосуватися і дітей загиблих військовослужбовців.

Мережа за права дитини пропонує розробити міжвідомчий механізм, який дозволить оперативно визначати тимчасового законного представника, зокрема серед людей, з якими дитина має зв’язок, відновлювати документи та розпочинати процедуру повернення. Відсутність документів окупаційного походження або неможливість отримати офіційне підтвердження не повинні блокувати повернення дитини в Україну. 

Прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу в Україні стикаються із низкою проблем – від фінансових труднощів до відсутності соціального супроводу в громадах. Українська мережа за права дитини напрацювала рішення, як підтримати сімейні форми виховання, і передала їх Верховній Раді. 

У 2024 році була ухвалена Стратегія забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки. Цей документ передбачає, що до 2028 року в сім’ях виховуватимуться 95% дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а кількість дітей в інтернатних закладах зменшиться на 30%. Реформа деінституалізації є одним із зобов’язань України під час вступу до ЄС.

В Україні на обліку з усиновлення перебувають 14 333 дітей. Більшість із них виховуються в прийомних родинах, дитбудинках сімейного типу, під опікою чи піклуванням. Проте близько 3 тисяч дітей залишаються в інституційних закладах.