Безпритульні та COVID: у шести областях України взагалі відсутні притулки для безхатченків

Через пандемію коронавірусу безпритульні люди в Україні залишися майже без підтримки держави, зокрема в Київській, Вінницькій, Тернопільській, Закарпатській, Луганській та Запорізькій областях органи місцевого самоврядування не створили притулків для бездомних людей і не надають жодного фінансування закладам, організованим громадськими об’єднаннями чи релігійними організаціями.

Такі дані дослідження, проведеного Моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні.

У містах, де є притулки для бездомних, помітний розрив між попитом і пропозицією притулку та харчових продуктів під час карантину, наголошують автори дослідження. Наприклад, у Києві, за оцінюванням, мешкає від 5 тис. до 40 тис. бездомних людей, тоді як місто може розмістити лише 150 осіб у комунальному притулку та прогодувати 300 людей на вулиці.

У декількох областях місцева влада й громадські організації тісно співпрацюють, щоб організувати притулок для бездомних людей. Наприклад, у Черкасах, Чернігові, Чернівцях, Полтаві та Житомирі заклади соціального захисту управляються громадськими організаціями й фінансуються місцевими органами влади. У деяких областях громадські й релігійні організації та неформальні волонтерські групи надають бездомним людям допомогу, включно з притулком, без підтримки місцевої влади. Водночас у Луцьку притулок, який фінансується з міського бюджету, працює лише в зимові місяці, а в Миколаєві комунальний притулок доступний лише для чоловіків. 

У Моніторинговій місії ООН наголошують, що правдивої статистики щодо загальної кількості чоловіків і жінок, які проживають в умовах бездомності в Україні, немає через труднощі з реєстрацією та підрахунком, а дані, що збирають державні органи, охоплюють лише кількість людей, які отримують послуги для бездомних осіб, однак не враховують статі, віку та інших ознак. 

Напис на банері: “Ти не можеш залишитися вдома, якщо дому не існує”

“Заклади соціального захисту в Україні мають можливість забезпечити притулок 1600 особам. Цей показник значно менший, ніж цифра 21,7 тис. бездомних осіб, за підрахунками місцевих органів влади у 2019 році. Реальний попит на притулки може бути в багато разів вищим, враховуючи, що не всі бездомні особи звертаються по послуги й що в Україні є міста, селища та області, які не пропонують послуг з реєстрації та обліку бездомних людей”, – зауважують вони. 

Під час пандемії вкрай загострилася проблема доступу безпритульних до медичного обслуговування. Так, із 28 притулків, представників яких опитали експерти, лише три заклади в Івано-Франківську, Херсоні та Львові та один притулок громадської організації у Львівській області повідомили про те, що мають швидкі тести на COVID-19. Декілька співрозмовників скаржилися, що бездомні люди з діагностованою пневмонією не проходили тестування на коронавірус. 

“У Житомирі мешканця притулку для бездомних людей було госпіталізовано з підтвердженим COVID-19, однак ні інші мешканці, ні персонал не пройшли тестування, оскільки в місті не було достатньої кількості тестів. У притулку в Донецькій області поскаржилися ММПЛУ, що їхній клієнт був госпіталізований лише після того, як директор центру особисто втрутився та поспілкувався з керівництвом лікарні. У Полтаві мешканець притулку для бездомних із підтвердженим діагнозом “пневмонія” та високою температурою не був госпіталізований. Швидка допомога відмовилася його прийняти, бо він був у нетверезому стані”, – розповідають дослідники та нагадують, що безпритульним українцям, як і всім іншим пацієнтам, доводиться платити за ліки, медичні огляди та власне харчування в лікарнях.

Фото: Flickr

Бездомні, які перебувають у притулках, отримують правдиву інформацію щодо профілактики COVID-19. Утім, багато інших живуть на вулиці та мають нестабільніший доступ до достовірної інформації, зокрема щодо карантинних заходів, які впливають на їхнє життя. Безхатченки не можуть дозволити собі засобів індивідуального захисту, яких інколи бракує навіть у притулках. Так, наприклад, у Рівному комунальний центр для бездомних осіб має щомісячний бюджет на ліки в розмірі 1,3 гривні на людину. 

Зниження доступності медичних послуг, як наголошують дослідники, особливо позначилося на бездомних людях з іншими захворюваннями, такими як туберкульоз, ВІЛ, венеричні та дерматологічні захворювання. Декілька співрозмовників скаржилися, що через закриття туберкульозних диспансерів бездомні особи з туберкульозом не змогли продовжувати лікування.

“Безпритульні люди повністю опинилися за межею виживання під час пандемії. Тому що єдиними місцями, де могла перебувати така кількість людей хоча б на ночівлю, були залізничні вокзали. Окрім того, вони могли шукати підробітку собі на харчі, збираючи картон чи склотару. Пункти прийому закрито. Усі приміщення закрито, нічліжки не приймають, а якщо приймають, то лише обмежену кількість людей”, – описує ситуацію, яка склалась із початком пандемії на вулицях, київський волонтер. 

Волонтери у Львові роздають їжу безпритульним людям

Моніторингова місія ООН закликала владу, зокрема: 

• визнати комунальні та благодійні організації, які надають підтримку бездомним людям, а також постраждалим від домашнього насильства, базовими послугами та усунути перешкоди для їхньої роботи, щоб вони могли продовжувати свою діяльність під час карантину, а також збільшити їхнє фінансування;
• забезпечити бездомним людям доступ до належного лікування та тестування на COVID-19;
• посилити соціальне патрулювання вулиць з боку відповідно підготовленого персоналу, щоб надавати бездомним людям актуальну та правдиву інформацію щодо заходів запобігання COVID-19 і карантинних заходів та скеровувати їх до місць, де вони зможуть отримати доступ до притулку, води, санітарних засобів і медичних послуг;
• забезпечити чіткі інструкції щодо роботи притулків для бездомних людей під час пандемії відповідно до норм і рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я і гарантувати, щоб під час карантину нікого не залишити осторонь;
• створити заклади соціального захисту для бездомних людей у тих областях, де їх немає, для надання притулку й інших соціальних послуг, з огляду на особливі ґендерно зумовлені потреби жінок, чоловіків і ЛГБТІ-осіб;
• запобігати тому, щоб люди ставали бездомними через втрату житла під час пандемії та впродовж відповідного періоду після неї (наприклад, за допомогою заборони на виселення, зокрема з гуртожитків та іншого тимчасового житла, зупинення стягнення орендної плати, заходів соціального забезпечення та збереження зайнятості);
• створити пункти доступу до води, мила, предметів гігієни й інформації про доступні соціальні послуги в різних районах великих міст.

Нагадаємо, що поширення коронавірусу та карантин, який запровадила Україна в межах боротьби з пандемією, суттєво вплинули на життя всього населення. Не стали винятком і вразливі категорії, такі як безхатьки, секс-працівниці, люди, що живуть з ВІЛ та мають наркозалежність. Коронавірус вплинув і на роботу громадських організацій, які опікуються вразливими верствами населення, а тому ще на початку карантину ZMINA поговорила з представниками сектору про те, як вони переформатували свою діяльність в умовах пандемії і з якими проблемами наразі стикаються їхні підопічні. 

Фотографія обкладинки: EPA-EFE / SERGEY DOLZHENKO