Глобальна свобода на переламі: як зростали і падали демократії у 2022-му та попередні 50 років

Дата: 17 Березня 2023 Автор: Наталія Адамович
A+ A- Підписатися

Глобальна свобода у світі знижується вже 17-й рік поспіль. Минулого року війна Росії призвела до нищівних порушень прав людини в Україні, а спроби усунути законні уряди недемократичним шляхом дестабілізували Буркіна-Фасо, Туніс, Перу та Бразилію. Перевороти попередніх років і репресії, що тривають, продовжують применшувати основні свободи у Гвінеї та обмежувати свободи в Туреччині, М’янмі та Таїланді.

Розрив між кількістю країн, які зареєстрували загальне покращення політичних прав і громадянських свобод, і тими, де зареєстрували загальний спад 2022 року, за даними експертів Freedom House, став найменшим за 17 років глобального погіршення.

Водночас рік показав, що хоча авторитарні режими залишаються надзвичайно небезпечними, вони не є непереможними. Автократи не непогрішні, а їхні помилки відкривають шлях для демократичних сил. Тим часом демократичні альянси продемонстрували солідарність і енергійність, йдеться у щорічному, 50-му звіті Freedom House “Marking 50 Years in the Struggle for Democracy”.

Джерело: freedomhouse.org

Найбільше свобода і демократія постраждали від воєн, переворотів і дій тиранів

Найсерйозніші невдачі для свободи та демократії минулого року були результатом війни, державних переворотів і нападів на демократичні інститути з боку неліберальних лідерів.

Авторитарний режим у Росії розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, намагаючись перешкодити демократичному прогресу українського суспільства.

Нові перевороти та інші спроби підірвати представницький уряд дестабілізували Буркіна-Фасо, Туніс, Перу та Бразилію. Перевороти попередніх років і репресії, що тривають, продовжували применшувати основні свободи у Гвінеї та обмежувати їх у таких країнах, як Туреччина, М’янма та Таїланд.

Режим “Талібану” в Афганістані забороняв дівчатам здобувати освіту в умовах економічної та гуманітарної кризи, що триває. Уряди та окупаційні влади використовували насильство та інші засоби, щоб знищити культуру та змінити етнічний склад населення у 21 країні та території, включно з Україною, Ефіопією та М’янмою.

Загалом 34 країни продемонстрували покращення у сфері політичних прав і громадянських свобод порівняно з 35 країнами, що втратили позиції. Це свідчить про можливе уповільнення глобального спаду. Зрушень в бік посилення демократії досягли завдяки більш прозорим і конкурентним виборам у Лесото, Колумбії та Кенії.

Скасування обмежень, пов’язаних із пандемією, які непропорційно вплинули на свободу зібрань і свободу пересування, також призвело до позитивних змін у сфері свобод.

Також минулий рік приніс нові докази обмежень авторитарної влади. Зокрема, українці за підтримки багатьох демократій дали відсіч величезній російській армії, яка десятиліття перебувала під тиском корупції. Влада Китаю раптово скасувала обтяжливий і політизований курс щодо COVID-19 через громадські протести.

Водночас в останні десятиліття стало важче консолідувати демократичні інституції, що зароджуються. Все більше країн залишаються частково вільними замість того, щоб рухатися до повної демократизації, наголошують дослідники.

Попри це вони назвали сьогоднішній світ “значно вільнішим”, ніж 50 років тому. У 1973 році 44 зі 148 країн були визнані вільними. Станом на 2022 рік — такий статус мають 84 зі 195 країн з пулу дослідження.

Протести проти репресій, які тривають в Ірані, на Кубі, у Китаї та інших авторитарних країнах, свідчать про те, що прагнення людей до свободи є тривалим і що жодну невдачу не слід розглядати як постійну, йдеться у звіті. А міжнародна солідарність демократичних суспільств, відданість спільним цінностям і постійна підтримка правозахисників мають вирішальне значення для забезпечення того, щоб наступні 50 років наблизили світ до стану свободи для всіх.

Вторгнення Росії в Україну — прямий напад на демократію

Різке зниження політичних прав і громадянських свобод протягом 2022 року спричинене прямими нападами на демократичні інституції: чи то з боку іноземних військових сил або чинних чиновників. Війни, державні перевороти та захоплення влади неодноразово становили загрозу існуванню обраних урядів у всьому світі.

У лютому Росія жорстоко вштовхнула українців в центр глобальної боротьби за захист демократії від авторитаризму. Президент Росії Володимир Путін, відповідальний за незаконну окупацію Криму та східного Донбасу 2014 року, почав повномасштабне вторгнення в країну.

“Які б фальшиві виправдання цієї загарбницької війни не оприлюднили контрольовані Кремлем державні ЗМІ, її чітка мета — усунути обране керівництво в Києві та позбавити українців їхнього фундаментального права на вільне самоврядування”, — наголосили правозахисники.

У своєму бажанні знищити демократію в Україні та позбавити українців їхніх політичних прав і громадянських свобод, Росія спричинила загибель і поранення тисяч мирних українців, руйнування важливої інфраструктури, появи мільйонів вимушених переселенців і біженців, поширення тортур і сексуального насильства, а також посилення і без того жорстоких репресій на своїй території.

У той час як наступ на українську демократію відбувався з боку сусідньої держави, багато країн стикалися з атаками зсередини. Буркіна-Фасо зазнала найрізкішого падіння свободи, втративши загалом 23 бали за 100-бальною шкалою та знизившись із частково вільного статусу до невільного в результаті двох послідовних державних переворотів.

Також події кінця 2022 року показали, що навіть невдалі спроби державного перевороту можуть завдати суттєвої шкоди політичній системі та правам людини, особливо коли вони відбуваються в країні, яка раніше переживала авторитаризм. Так, у грудні президент Перу Педро Кастільо намагався уникнути неминучого імпічменту, призупинивши роботу Конгресу та оголосивши загальнонаціональну комендантську годину. Попри те, що його швидко усунули з посади та замінили віцепрезидентом, арешт Кастільо спровокував масові протести по всій країні та став причиною надзвичайного стану, який надав спецслужбам надширокі повноваження та обмежив право громадян на зібрання.

Лише в грудні минулого року в Перу загинули понад два десятки людей, сотні отримали поранення внаслідок дій поліції. Заворушення в країні тривали й у новому році. Криза призвела до того, що країна втратила статус вільної країни — до частково вільної.

На додаток до небезпек, які вони несуть безпосередньо під час скоєння, перевороти та їхні спроби можуть мати наслідки, що суттєво погіршують захист прав людини в довгостроковій перспективі, переконані експерти Freedom House. Так, громадянське суспільство Таїланду продовжує відчувати наслідки державного перевороту 2014 року, здійсненого командувачем армії Праютом Чан-очою. Місцеві правозахисні організації зазнавали інтенсивних судових переслідувань 2022 року.

Хунта у Гвінеї, що прийшла до влади внаслідок держперевороту 2021 року, продовжувала згортати права та скасовувати демократичні досягнення останнього десятиліття, заборонивши минулого року всі політичні протести.

Після державного перевороту в М’янмі у 2021 році місцева хунта розгорнула жорстоку кампанію насильства по всій країні, затримуючи та вбиваючи тисячі людей, перемістивши приблизно мільйон жителів та знищивши експеримент із виборним цивільним правлінням, який розпочали в країні за новою конституцією 2008 року.

Невдалої спроби державного перевороту 2016 року зазнала Туреччина, і це негативно вплинуло на політичні права та громадянські свободи в країні. Президент Реджеп Таїп Ердоган і його “Партія справедливості та розвитку” (ПСР) використали цей інцидент, щоб виправдати згортання демократичних свобод і усунення своїх політичних конкурентів. Цей процес тривав і 2022 року, коли Туреччина готувалася до президентських виборів. Напередодні голосування уряд ухвалив новий закон для контролю за добором суддів, які розглядатимуть оскарження результатів виборів, і схвалив Закон “Про дезінформацію”, що може ще більше придушити опозиційні кампанії та незалежні ЗМІ.

Влада без обмежень спричиняє дискримінацію жінок та геноцид етнічного населення

За відсутності будь-яких суттєвих обмежень політичної влади та застосування сили все більше режимів у всьому світі почали масове переслідування жінок або етнічних меншин, які у деяких випадках мають ознаки геноциду, йдеться у звіті.

Після повалення законного уряду Афганістану 2021 року представниками руху “Талібан” у країні розпочався катастрофічний економічний колапс, що призвело до голоду та бідності й масової еміграції. Однак замість того, щоб вжити заходів, які б зменшили міжнародну ізоляцію нового режиму, таліби пішли в протилежному напрямку. Вони заборонили дівчатам відвідувати середню школу в березні 2022 року, фактично припинивши навчання для жінок після шостого класу. В грудні вони наказали приватним і державним університетам заборонити студенткам відвідувати заняття, не даючи жінкам, які вже здобували вищу освіту, завершити навчання. Тоді ж влада Афганістану видала указ із забороною жінкам працювати в національних і міжнародних неурядових організаціях. Не маючи засобів захисту в межах політичної системи, афганські жінки вийшли зі своїми вимогами на вулиці, там їх зустріли водометами, побиттям і арештами.

Кількість країн і територій, де уряд чи окупаційна влада навмисно змінює етнічний склад населення, щоб знищити культуру чи змінити політичну рівновагу, зросла з 19 до 21 минулого року. До переліку, де давно вже є Китай і М’янма, додалися Ефіопія та Україна, проти якої політику з примусової зміни етнічного складу населення проводить Росія.

Тимчасовий притулок у школі для переміщених внаслідок конфлікту в Ефіопії людей. Джерело: Baz Ratner / REUTERS

Окупація росіянами Криму та східного Донбасу 2014 року призвела до тривалої кампанії примусових етнічних змін на цих українських територіях. Відтоді багато кримських татар і етнічних українців покинули регіони. Причиною цього стали не лише політичні переслідування та війна, але й відкрита політика русифікації, зокрема заохочення міграції з Росії, переміщення місцевих ув’язнених і призовників до РФ, депортації тих, хто відмовляється від російського громадянства, та репресії української та татарської культур і мов у системі освіти.

Такі ж практики росіяни поширили на інші частини окупованої України після повномасштабного вторгнення, доповнивши їх іншими жахливими проєктами, такими як масове викрадення та вивезення українських дітей до Росії.

Примусова етнічна зміна також є предметом офіційної політики Комуністичної партії Китаю, яка прагне свідомо знищити культури та географічні концентрації етнічних меншин у Сіньцзяні, Тибеті та Внутрішній Монголії. Серед 57 невільних країн світу Китай посідає останнє місце за рівнем політичних прав і громадянських свобод.

До нього приєдналася М’янма, де військові брали участь у жорстоких нападах і вигнанні населення рохінджа, а також кількох інших етнічних груп.

Свобода вираження поглядів занепадає останні 17 років

Свобода вираження поглядів, фундаментальна складова демократії, зазнавала постійних нападок у всьому світі протягом останніх 17 років. З усіх показників, які дослідники Freedom House використовують для оцінки політичних прав і громадянських свобод, свобода ЗМІ та свобода особистого вираження впали найстрімкіше з 2005 року. Це збіглося зі швидким розвитком інформаційних і комунікаційних технологій, які ефективно порушували медіамонополії багатьох держав. Однак у багатьох місцях влада відповіла на нові форми онлайн-вираження суворими офлайн-покараннями та власними технологічними інноваціями.

Так, свобода незалежної журналістики різко впала. Кількість країн і територій, які отримали 0 з 4 балів за індикатором свободи ЗМІ, зросла з 14 до 33 протягом 17 років глобального демократичного занепаду, оскільки журналісти стикалися з постійними нападками з боку автократів та їхніх прихильників, отримуючи неналежний захист від залякування та насильство навіть у деяких демократичних країнах.

Минулий рік приніс таке ж саме: свобода ЗМІ опинилася під тиском щонайменше в 157 країнах і територіях, оцінених Freedom in the World.

У Росії спостерігався сплеск тиску на журналістів на тлі багаторічних репресій проти ЗМІ, оскільки уряд намагався усунути внутрішню опозицію повномасштабному вторгненню в Україну. З незалежними журналістами та медіа тут давно боролися за допомогою “законів”, що класифікували їх як іноземних агентів, екстремістів або “небажаних”. У 2022 році розширення кримінального законодавства, спрямованого проти поширення неправдивої інформації, пов’язаної з війною, дозволило Роскомнагляду, федеральному регулятору ЗМІ та телекомунікацій, більш агресивно блокувати вебсайти без ухвали суду.

Так, влада заблокувала доступ до більшості офіційно непідконтрольних владі ЗМІ, які ще були доступні в країні, включаючи “Эхо Москвы”, “Дождь”, “Голос Америки”, Британську телерадіомовну корпорацію (BBC) і Meduza. В Росію не пустили деяких іноземних журналістів.

Тактика Москви поширилася на Центральну Азію, де Киргизстан ухвалив багато подібних законів, спрямованих проти ЗМІ. Там влада намагалася засудити відомого журналіста-розслідувача Болота Темірова за сумнівними звинуваченнями у підробці документів. Наприкінці листопада 2022 року Темірова позбавили громадянства та перевезли до Росії, попри те, що він народився в Киргизстані, внаслідок грубого порушення верховенства права.

Органи влади в багатьох країнах не спромоглися на ефективний захист медійників від переслідування та загроз. Журналісти, які повідомляли про ситуацію з безпекою на Гаїті, що погіршилася після вбивства президента Жовенеля Моіса 2021 року, зазнали надзвичайної кількості фізичного насильства 2022-го. Представників ЗМІ страчували банди, їх убивали під час затримання поліцією, стріляли по дорозі на роботу тощо.

Країн, де можна виражати погляди, не побоюючись стеження, стає все менше

Не тільки медійники, але й звичайні люди менш вільні висловлювати свою точку зору як в інтернеті, так і поза ним.

“Багато урядів поспішили повторно застосувати чинні репресивні закони до онлайн-сфери та запровадити інвазивні технології для моніторингу цифрових комунікацій. Інші продовжують вдаватися до старомодних методів контролю над мовленням, таких як використання людей-інформаторів і фізичні обшуки. Результатом стало поширення серед громадських активістів, членів маргіналізованих спільнот і пересічних громадян під час обговорення делікатних тем у публічних, напівпублічних або приватних місцях”, — йдеться у звіті.

З 2005-го по 2022 рік кількість країн і територій, які отримали 0 з 4 балів за цим показником, зросла з шести до 15. Це свідчить про майже повну відсутність свободи висловлювати антиурядові думки навіть приватно у цих країнах. У Нікарагуа роки загострення репресій проти опозиції до режиму президента Даніеля Ортеги завершилися показовими процесами над десятками людей, звинувачених у різноманітних злочинах від державної зради до поширення неправдивих новин і підриву національної цілісності, які ґрунтувалися майже виключно на доказах того, що вони зробили критичні зауваження про уряд. Такі випадки явно відлякують інших від висловлювання.

Такі ж умови — в Афганістані, Білорусі, на окупованому Росією східному Донбасі та в Еритреї, де представники влади розгорнули мережі інформаторів, влаштовують перевірки телефонів людей, щоб запобігти висловлюванню незгодних думок.

Хунта М’янми стратила продемократичного активіста Чо Мін Ю, більш відомого як Ко Джиммі, за те, що він виступив проти військового перевороту 2021 року. У серпні 2022 року суд у справах про тероризм у Саудівській Аравії засудив Нуру бінт Саїд аль-Кахтані до 45 років ув’язнення лише за публікації в соцмережах. Це сталося через кілька тижнів після винесення 34-річного вироку іншій жінці, Сальмі аль-Шехаб, за поширення публікацій про саудівських дисидентів.

Джерело: AFP

У Гонконзі після введення Закону “Про національну безпеку” 2020 року Пекін почав висувати відповідні звинувачення та підозри у заколоті як проти політичних активістів, так і звичайних жителів за вираження незгоди, наприклад, відтворення пісень протесту, оплески в суді або розклеювання плакатів.

У світі лишається все менше місць, де люди можуть висловлюватися, не побоюючись стеження. Інтернет став фундаментальним у повсякденному житті людей, практично всі онлайн-діяльності створюють дані, які можуть піддаватися моніторингу з боку органів влади, безпосередньо чи через комерційні системи та рекламні технології, що може бути використане для розкриття конфіденційної інформації.

Багато країн використовують підрозділи поліції для пошуку публікацій у соцмережах на предмет заборонених форм політичного, мистецького, релігійного чи сексуального самовираження. Мережі вуличних камер, оснащених штучним інтелектом, можуть ідентифікувати протестувальників і відстежувати їхнє місцезнаходження. А поширення шпигунського програмного забезпечення зробило електронне стеження потенційно повсюдним. Навіть наявності пристрою, підключеного до інтернету, може бути достатньо, щоб перешкоджати обговоренню.

Жодна країна не може зрівнятися з масштабом і складністю системи спостереження в Китаї, де діяльність жителів контролюється камерами громадської безпеки, міськими менеджерами мереж і автоматизованими системами, що виявляють підозрілу та заборонену поведінку, включаючи нешкідливі прояви етнічної та релігійної приналежності. Працівники приватних цифрових платформ у Китаї зобов’язані піддавати цензурі список заборонених термінів, що постійно змінюється, і повідомляти владу про користувачів, які наважуються критикувати Компартію Китаю. Визнані дисидентами можуть зіткнутися з тяжкими наслідками, включно з насильницькими зникненнями та тортурами.

Водночас стеження погіршило стан свободи вираження поглядів у країнах, що вважаються вільними та частково вільними. Технологічні компанії, як правило, зобов’язані вести журнал активності своїх користувачів в інтернеті. В багатьох країнах вони повинні ділитися ним з органами влади через процес, який не передбачає судового контролю та захисту від зловживань.

Зростаючий і нерегульований глобальний ринок комерційного шпигунського програмного забезпечення спричинив порушення права на приватне вираження поглядів, які часто поширюються за міжнародні кордони. Замість того, щоб збирати дані або перехоплювати трафік у фіксованих точках телекомунікаційної інфраструктури, шпигунське програмне забезпечення націлюється на смартфони або інші електронні пристрої жертви, незалежно від його місцезнаходження. Це дозволяє отримувати записи телефонних розмов, списки контактів, дані геолокації, віддалено користуватися клавіатурою та навіть мати доступ до камери та мікрофонних входів. Зокрема, шпигунську програму Pegasus виявили на приватних пристроях у Франції, Угорщині, Індії, Ізраїлі, Мексиці та Польщі. Серед жертв були журналісти та політики, тоді як злочинці залишалися невідомими та не понесли відповідальності за зловживання.

Уроки 50 років свободи у світі: здобутки й невдачі

Протягом останніх п’яти десятиліть люди в кожному регіоні світу вимагали та будували демократії навіть за надзвичайно складних обставин. Після повного встановлення більшість демократичних систем стійко протистояли широкому спектру викликів, підкреслили дослідники Freedom House.

У 1973 році, коли організація опублікувала свою першу комплексну оцінку політичних прав і громадянських свобод, лише 44 зі 148 країн були класифіковані як вільні. Сьогодні 84 зі 195 країн є вільними. Різні шляхи, якими йшли ці країни, показують, що немає єдиного методу покращення або захисту політичних прав і громадянських свобод. Однак народне самоврядування через вільні та чесні вибори продовжує залишатися ознакою демократії та гарантією пов’язаних з нею переваг.

Перші випуски “Свободи у світі” від Freedom House збіглися з початком “третьої хвилі” демократизації, коли багато військових диктатур поступалися місцем обраним цивільним лідерам. Військова хунта в Греції розвалилася 1974 року на тлі протистояння з Туреччиною за контроль над Кіпром. Грецька демократія була відновлена завдяки загальним виборам, які відбулися лише через 142 дні після початку кризи.

Після смерті диктатора Франсіско Франко 1975 року Іспанія почала перехід до демократії, який тривав роки. Він був підтверджений вільними загальними виборами 1977 року та прийняттям нової конституції наступного року. Іспанська демократія вистояла на початку 1980-х років під час спроби державного перевороту. Згодом загальні вибори призвели до мирної передачі влади соціалістичній опозиції.

Позитивні зміни відбулися в Латинській Америці. Після катастрофічного вторгнення на Фолклендські острови 1982 року військові лідери, які керували Аргентиною, пішли у відставку, дозволивши провести загальні вибори, які повернули країну до цивільного правління.

Демократія повернулася до Бразилії після того, як військові, які почали наглядати за поступовою політичною лібералізацією, втратили контроль над країною на виборах 1985 року.

Військовій диктатурі Августо Піночета в Чилі також прийшов кінець, коли учасники референдуму відхилили пропозицію дати генералу ще вісім років на посаді.

У 1990-х роках Тайвань закріпив статус вільного після проведення перших прямих президентських виборів, попередньо скасувавши 38-річний воєнний стан у 1988 році та запровадивши повні багатопартійні вибори до законодавчих органів через кілька років.

Південна Корея 1992 року обрала свого першого цивільного президента з 1961 року.

Південна Африка, яка вперше була визнана вільною у випуску Freedom in the World за 1994–1995 роки, вирвалася з насильницької та вкоріненої системи расистської ієрархії, щоб створити умови для всеосяжних, вільних і чесних виборів. Результатом голосування стало обрання Нельсона Мандели на посаду президента та формування нового уряду національної єдності.

Падіння “залізної завіси” 1989 року та самого Радянського Союзу 1991-го принесли свободу багатьом державам Центральної та Східної Європи, багато з яких прагнули тісніших зв’язків зі своїми демократіями в Західній Європі. Лише 2004 року до ЄС приєдналися Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словаччина та Словенія, а у 2007-му — Румунія та Болгарія.

Попри тиск з боку неліберальних сил із середини 2000-х років, здобутки третьої хвилі демократизації здебільшого збереглися. 

Водночас 50-річні дані, зібрані Freedom in the World, є доказом того, що можливість прогресу не робить його неминучим. Загальне зниження глобальної свободи за останні два десятиліття створило більш вороже середовище для зусиль окремих країн на шляху до демократизації та забезпечило транснаціональну підтримку неліберальних лідерів.

Дослідження “Свобода у світі” демонструє, що консолідація та захист демократичних інституцій, що зароджуються, стали важчими ніж у період розквіту демократизації після закінчення холодної війни. Все більше країн залишаються частково вільними замість того, щоб продовжувати рух до статусу вільних.

Деякі вільні країни втрачають позиції, зокрема Індія, яка спустилася два роки тому до статусу частково вільної, і Перу, яка понизилася у рейтингу з категорії вільних до частково вільних рік тому.

Демократизація не закріпилася в певних кластерах країн. У більшості держав, що виникли після розпаду Радянського Союзу, як і раніше домінують сильні особи, перетворивши зв’язки радянської доби на клептократичні мережі, що збагатили своїх членів і призвели до зубожіння звичайних громадян. Ці корумповані авторитарні режими розпалювали нестабільність і загрожували демократіям у всьому регіоні. Крім війни Росії проти України, серед інших недавніх конфліктів — прикордонні зіткнення між Таджикистаном і Киргизстаном, а також конфлікт між Азербайджаном та Вірменією.

Події “Арабської весни” 2011 року, що почалися з вигнання туніського диктатора Зіна ель-Абідіна Бен Алі та породили нову надію на демократизацію в Північній Африці та на Близькому Сході, закінчилися розчаруванням. Монархи в Йорданії та Марокко схвалили дуже скромні або ілюзорні конституційні реформи, намагаючись послабити народне невдоволення своїм правлінням. Водночас спадкові правителі Перської затоки постаралися придушити будь-які прояви незгоди вдома та допомогти авторитарним партнерам в інших країнах. Їхні сили безпеки придушили протестувальників у Лівії, Сирії та Ємені, і наступне насильство переросло у громадянські війни. 

Через два роки після революції в Єгипті військові усунули обраного президента шляхом державного перевороту та встановили новий, ще репресивніший авторитарний режим.

В Африці такі країни, як Бурунді, Республіка Конго, Зімбабве та Уганда, часом демонстрували перспективи, але згодом змінили свій статус у бік погіршення. Зокрема, Бенін та Сенегал втратили статус вільних, ставши частково вільними країнами.

Малі, яка з 1995 року вважалася вільною, постраждала від військового перевороту та повстань 2012 року, внаслідок чого опустилася до категорії невільної.

Підтримка правозахисників залишається життєво важливою

Демократичні країни повинні підтримувати зовнішній тиск на авторитарні режими та переконатися, що, перешкоджаючи актам агресії одного диктатора, вони не культивують партнерства з іншими деспотами та не применшують принципів прав людини у своїй зовнішній політиці. Міжнародна солідарність і підтримка залишатимуться життєво важливими для розширення політичних прав і громадянських свобод у всьому світі, наголосили в Freedom House.

Адвокація норм прав людини має поєднуватися з підтримкою ключових прихильників демократичних цінностей у відповідних країнах — правозахисників.

Активісти протестують проти обмежень COVID-19 у Пекіні 27 листопада 2022 року. Джерело: Томас Пітер / REUTERS

“Сьогодні в кожному регіоні світу люди, які прагнуть побудувати демократичніші суспільства та розширити реалізацію основних свобод, натомість піддаються свавільним затриманням і засуджуються до тривалих термінів ув’язнення, де вони часто піддаються тортурам та іншим жорстоким або таким, що принижують гідність, поводженням”, — йдеться у звіті.

Підтримка роботи правозахисників є важливою для просування свободи як у відкритому, так і в закритому політичному просторі. Правозахисники є агентами змін. Наприклад, у 2022 році парламент Індонезії прийняв закон проти сексуального насильства після багаторічної кампанії громадських організацій. Минулого року активістки прав жінок у Сальвадорі добилися сприятливого рішення Міжамериканського суду з прав людини проти широкої заборони абортів у країні.

Правозахисники іноді є єдиними у своїх країнах, які мають бажання та здатність захищати інших від серйозних порушень, викривати офіційні правопорушення та сповіщати решту світу про акти репресій, часто під значним ризиком для їхньої безпеки. Активістам у Камеруні погрожували вбивством за документування порушень прав людини під час конфлікту між силами безпеки та сепаратистами в англомовних регіонах країни. Активіста та журналіста у В’єтнамі, який допоміг викрити катастрофічні наслідки розливу хімікатів у 2016 році, наступного року засудили до семи років ув’язнення. Окрім залякування, судового осуду, переслідувань і фізичних нападів, сотні правозахисників щороку гинуть.

Демократичні уряди мають знову взяти на себе зобов’язання не лише захищати цих активістів у своїх публічних заявах і дипломатії, але й надавати конкретну підтримку та захист у формі екстреної допомоги, програм з розбудови потенціалу та демократичних притулків. 

«Свобода у світі» – флагманський щорічний звіт Freedom House, в якому оцінюється стан політичних прав і громадянських свобод у всьому світі. Він складається з числових рейтингів і допоміжних описових текстів для 195 країн і 15 територій. «Свобода у світі» видається з 1973 року, що дозволяє Freedom House відстежувати глобальні тенденції свободи протягом 50 років.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter