Мільйон бездомних, серед яких ВПО і ветерани: як державі вирішити проблему людей, які втратили дім під час війни
Через війну в Україні загострюється проблема з бездомністю – без даху над головою залишаються тисячі людей, серед яких найбільше внутрішньо переміщених осіб. До громадських організацій звертаються й ветерани, які не мають де жити.
Більшість бездомних людей готові орендувати соціальне житло, якби його їм надали. Але держава лише розробляє законодавство, яке захистить права цієї категорії людей та забезпечить їм тимчасовий дах над головою та допоможе повернутися до гідного життя.
Благодійний фонд “Деполь Україна” у липні 2026 року презентував дослідження щодо ситуації з бездомністю в Україні та провів конференцію, присвячену цій проблемі. Розповідаємо про важливі висновки опитування та думки експертів і представників влади про те, як держава має реагувати на ці виклики.
В Україні щонайменше 100 тисяч бездомних – і ця цифра буде збільшуватись
Благодійний фонд “Деполь Україна” презентував соціологічне дослідження про проблеми бездомності в умовах війни, яке було проведене спільно з групою “Рейтинг” та Інститутом демографії та досліджень якості життя ім. М.В. Птухи НАН України.
Фонд входить до міжнародної групи організацій Depaul, які опікуються подоланням проблеми бездомності у світі. В Україні фонд майже 20 років допомагає людям, які не мають, де жити, або можуть залишитися без даху над головою. Наразі організація працює в Києві, Харківській, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, за її участі діють 15 притулків та центрів допомоги. Допомогу з відбудови житла отримали 3000 домогосподарств.
Дослідження проводили у квітні 2026 року, для цього опитали 1090 бездомних людей, які відвідують центри надання послуг та точки годування у містах Київ, Одеса, Харків та Львів, 1200 громадян України за репрезентативною вибіркою за віком, статтю та регіоном (крім окупованих територій Криму та Донбасу). А також провели 10 глибинних інтерв’ю з експертами, зокрема представниками установ, що надають допомогу бездомним.
За результатами дослідження, загальна кількість бездомних людей в Україні може коливатись від 57 тисяч до 121 тисяч. За офіційними даними Міністерства соціальної політики, станом на 1 січня 2026 року кількість бездомних становила 12 451 людину.
Водночас реальна кількість бездомних може бути значно вищою, бо не всі з них відвідують заклади для бездомних. Через повномасштабне вторгнення кількість людей, які не мають житла, суттєво зросла. На думку експертів, загальна кількість бездомних в Україні може сягати більше мільйона осіб. Цю цифру під час конференції “Право на гідне життя” 9 липня назвала, директорка інституту демографії та досліджень якості життя Елла Лібанова.
Хто стає бездомним та через що українці втрачають житло
Бездомні – це часто звичайні люди, які опинилися у складних життєвих обставинах. Сьогодні через повномасштабне вторгнення ця проблема стосується багатьох українців. звернула увагу
“Ми бачимо велику кількість людей, постраждалих від війни, які є новою категорією бездомних. Не кожна внутрішньо переміщена особа є бездомною. Людина, яка опиняється у місці тимчасового проживання (гуртожитки, модульні містечка, переобладнані для проживання комунальні приміщення – Ред.), не вважається бездомною за юридичним визначенням, але якщо вона вже після МТП опиняється на вулиці у притулках, ми її відносимо до бездомних людей”, – зазначила під час презентації дослідження на засіданні Комітету ВР з питань соцполітики та прав ветеранів консультантка з адвокації “Деполь Україна” Марія Довбенко.
Серед бездомних удвічі більше чоловіків (69%), ніж жінок. Найбільше серед бездомних людей у категорії 41–59 років (46%). Дві третини опитаних не мають, де жити, понад 2 роки.
Поміж бездомних найбільше внутрішньо переміщених осіб (40%), людей з інвалідністю (33%) та одиноких людей старшого віку (28%). Серед бездомних 10% колишніх ув’язнених.
“Серед бездомних, яких ми опитали, найбільш вразлива група – ВПО, їх 40%, це катастрофічні показники. Це свідчить про те, що держава не справляється з вирішенням проблеми, коли ВПО опиняються в умовах, де не можуть забезпечити себе житлом, і зрештою залишаються на вулиці”, – звернула увагу Марія Довбенко.
Водночас у групі ризику опинилися й ветерани – їх серед бездомних вже 6%. У фонді відзначили зростання кількості звернень від ветеранів, які мають інвалідність і втратили будинок.
“Мене найбільше стурбувало за результатами нашого дослідження, що з’явилися бездомні з-поміж ветеранів війни. Ми маємо кістьми лягти, але цього не допустити. Ці люди, які проливали свою кров, забезпечили наше життя упродовж 4,5 років, в будь-якому разі мають бути убезпечені від бездомності”, – наголосила Елла Лібанова.
Дослідження виявило, що стереотипне уявлення про бездомних як про людей із залежностями, є перебільшеним. Зокрема, 63% бездомних розповіли, що ніколи не мали алкогольної залежності, а 92% – наркотичної. Але 59% оцінили свій стан здоров’я як поганий або дуже поганий.
Експерти звернули увагу, що залежності переважно стають наслідком, а не причиною бездомності або розвиваються паралельно з нею під впливом складних життєвих обставин.
Фото: надане виданню ZMINA волонтерською ініціативою “Без Дому”Опитані бездомні найчастіше основним місцем ночівлі зазначали притулок (60%). Просто неба ночували 9% бездомних, а 6% – у нежитлових приміщеннях (гаражах, підвалах, закинутих будівлях), найчастіше це були колишні ув’язнені.
Лише 6% бездомних мають постійну зайнятість, а 78% не мають роботи. Основним джерелом доходів для таких людей є державні виплати (41%) та допомога благодійних фондів (18%). Найпопулярніша робота для бездомних – збір та сортування вторинної сировини (10%).
Найпоширенішою причиною втрати житла стала війна (46%). Також – конфлікти у родині (22%), шахрайство з нерухомістю (12%) та стан здоров’я (8%).
Більшість (89%) респондентів вважають, що люди без домівок є повноправними членами суспільства і 64% відчувають співчуття при зустрічі з ними. Але лише 14% опитаних оцінюють реальне суспільне ставлення до бездомних як позитивне.
Самі бездомні люди серед найбільших своїх потреб назвають житло (51%), постійну роботу (37%), медичну (36%) та соціальну допомогу (20%), відновлення документів (17%). 58% готові отримати постійне соціальне житло і платити за нього орендну плату та працевлаштуватися.
Проблеми із наявністю документів мають значна частина бездомних. Зокрема, із паспортом громадянина України – 37%, стільки ж – з індивідуальним податковим номером, не мають пенсійного посвідчення 19% бездомних, довідки про статус ВПО – 13%.
Реєстр бездомних та соціальне житло – ключові елементи вирішення проблеми
Поточні тенденції вказують те, що суттєве скорочення бездомності в Україні за теперішніх умов малоймовірне. Основні перешкоди для цього – брак фінансування, геріатричних пансіонатів, фудбанків, соціального житла та соцпрацівників. Немає систематичних надійних даних про рівень бездомності та усталеної державної політики для її подолання.
Автори дослідження напрацювали рекомендації для подолання бездомності. Зокрема:
- створити реєстр бездомних людей;
- сформувати цілісну стійку систему послуг для бездомних замість практики окремих проєктів;
- забезпечити доступність до послуг незалежно від наявності документів;
- муніципальне фінансування та цільові програми;
- соціальне житло із соціальним супроводом для дорослих.
Забезпечення соціальним житлом є одним із ключових елементів системного вирішення бездомності. Тут доцільною є впровадження європейського принципу, “Спочатку житло” (Housing First), який дозволив скоротити рівень бездомності у багатьох країнах, зазначили автори дослідження:
“Надання житла має бути частиною ширшого комплексу заходів, що включає психологічний і соціальний супровід, сприяння працевлаштуванню та поетапну підготовку бездомного до самостійного життя. Житло без такого супроводу може або перетворитися на систему, якою зловживатимуть, або відтермінувати повернення людини до попереднього стану”.
Оптимальною формою може бути модель соціальних гуртожитків або готелів із чіткими правилами проживання, що буде перехідним етапом між притулком і самостійним життям.
Скриншот відео Деполь УкраїнаМіжнародний досвід та плани української влади
Міжнародний досвід свідчить, що притулки не вирішують проблему людей без житла повністю, звернув увагу під час конференції міністр соціальної політики Денис Улютін. Країни, які досягли найбільших результатів у подоланні бездомності, інвестують не лише в місця тимчасового перебування, а й у соціальний супровід, підтримане проживання та повернення людини до самостійного життя.
“У Фінляндії після впровадження моделі Housing First кількість людей у стані довготривалої бездомності скоротилася більш ніж на 65%. Такий підхід поступово впроваджується і в Україні. На сьогодні працюють будинки нічного перебування, центри реінтеграції, соціальні готелі та центри обліку бездомних людей. Лише протягом 2025 року соціальними послугами через цю систему було охоплено близько 18 000 людей”, – розповів урядовець.
За його словами, наступні кроки міністерства – розвиток послуги підтриманого проживання, посилення профілактики бездомності та цифровізація обліку бездомних людей.
Голова Комітету ВР з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова розповіла, що підготувала законопроєкт про захист єдиного житла, щоб за законом його не можна було відібрати за борги, як це відбувається зараз.
Галина Третьякова назвала три кроки, які влада має зробити, щоб бездомні люди мали право на гідне життя:
- змінити умови нарахування житлово-комунальних субсидій, принаймні для людей похилого віку, якщо є заборгованість;
- змінити підходи до виселення людей і ухвалити закон про їхній захист;
- у випадках будь-яких примусових виселень насамперед проводити консультації із соціальними службами та Міністерством у справах ветеранів.
Своєю чергою у фонді “Деполь Україна” напрацювали правки до закону України “Про основні засади житлової політики” щодо комплексного вирішення бездомності, які наразі розглядають у Міністерстві регіонального розвитку.
За словами Елли Лібанової, проблему бездомності неможливо буде вирішити, якщо не будуть створені робочі місця та забезпечено навчання професіям. Цим має займатися Міністерство економіки.
“Результати дослідження стали своєрідним дороговказом, мотивацією і цінними даними, які ми можемо врахувати в нашій стратегії подолання бездомності. Ми розуміємо, що потрібно будувати системні, інтегровані соціальні послуги, які зможемо разом із державою надавати людям, які опинилися в ситуації бездомності”, – зауважила директорка “Деполь Україна” Анна Скорик.
За її словами, потрібно й надалі просувати тему соціального житла, працювати з Міністерством соціальної політики, іншими профільними міністерствами та громадами для подолання бездомності.
Фото: Деполь УкраїнаЩо передбачатиме урядовий закон про соціальне житло
З початком повномасштабного вторгнення питання житлової політики набуло нового сенсу, коли велика частина українців через збройну агресію РФ була вимушена покинути свої домівки, звернула увагу заступниця міністра розвитку громад та територій Наталія Козловська. За її словами, Україні необхідно мати чітке розуміння того, як на рівні органів місцевого самоврядування мають бути сформовані рішення щодо житла:
“На початок повномасштабного вторгнення ми мали Житловий кодекс, ухвалений ще за часів Радянського Союзу. Велика кількість українців, які були вимушені покинути свої домівки та виїхати до країн Європи, бо фактично не мали можливості отримати належні житлові рішення в Україні”.
Наразі міністерство працює над розробленням закону “Про соціальне житло”. У співпраці з міжнародними партнерами напрацьовано спільну редакцію законопроєкту щодо формування фондів соціального житла. Документ визначає повноваження органів влади на державному та місцевому рівнях, упорядковує діяльність операторів соціального житла і визначає інструмент, який дозволить Україні розпочати формування фондів соціального житла.
“Сьогодні, коли ми вивчаємо досвід європейських країн щодо функціонування системи соціального житла, ми бачимо інструмент, який формувався десятиліттями. Україна має надзвичайно велику потребу і фактично починає з нуля. Старт має бути таким, щоб у майбутньому дозволити масштабувати такий інструмент і зробити його ефективною підтримкою для органів місцевого самоврядування у його масштабуванні. Що ми мали можливість формувати фонд окупного соціального житла не лише за рахунок внутрішніх ресурсів, а й залучати міжнародне фінансування”, – зазначила Козловська.
За її словами, соціальне житло має стати одним із ключових інструментів у комплексному вирішенні проблеми бездомності:
“Воно допоможе соціальним інституціям надавати підтримку, сприятиме роботі служб, які займаються працевлаштуванням, і створить для людини відчуття стабільності та впевненості в майбутньому завдяки гарантованому житловому забезпеченню”.
Після того, як законопроєкт про соціальне житло буде підтриманий урядом, його передадуть на розгляд профільного комітету Верховної Ради.
“Ми очікуємо від міністерства законопроєкт, який найближчим часом надійде до Верховної Ради. Основні дискусії, безумовно, відбуватимуться на майданчику профільного комітету“, – зазначила голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк.
Для будівництва соціального житла залучатимуть приватні кошти
Олени Шуляк розповіла, що документ дозволить розпочати масштабне створення соціального житла в Україні, проте жоден закон не забезпечить збільшення його кількості без практичних кроків.
За її словами, у 2025 році у 167 громадах було понад 700 об’єктів соціального житла. У такому житлі проживали лише 2 215 людей по всій Україні, з яких 42 % – діти-сироти.
“На громадах уже сьогодні лежить величезна відповідальність. Поки міністерство доопрацьовує законопроєкт, поки він проходитиме розгляд у парламенті, на місцях уже потрібно виконувати величезний обсяг роботи, від якого залежатиме, чи з’явиться в Україні соціальне житло”, – наголосила Шуляк.
Парламентарка зауважила, що громади вже пройшли один цикл стратегічного планування. До 2027 року майже всі мають затверджені стратегії розвитку. Після 2027 року важливо, щоб кожна нова стратегія обов’язково містила житловий компонент, зокрема, розвиток фонду соціального житла.
“Другий важливий напрям – планування публічних інвестицій. Сьогодні громади вже працюють із портфелями публічних інвестицій та вносять інформацію до системи DREAM. Важливо не лише визначити житлову політику в стратегії, а й розуміти, яку саме інфраструктуру необхідно будувати за державні, місцеві чи регіональні кошти для розвитку соціального житла”.
Третій напрям – плани просторового розвитку. До 1 січня 2028 року громади мають оновити свою містобудівну документацію.
“Наприкінці 2025 року Верховна Рада оновила законодавство у сфері публічно-приватного партнерства, значно розширивши можливості співпраці держави, громад і приватного бізнесу. Серед нових напрямів окремо визначено будівництво житла. Без приватного капіталу реалізувати масштабні житлові проєкти буде неможливо”.
Олена Шуляк додала, що наразі від Міністерства економіки очікують необхідні підзаконні акти, які забезпечать запуск цього механізму. Водночас закон уже сьогодні визначає правила участі приватних інвесторів, можливості володіння житлом та реалізації відповідних проєктів:
“Нещодавно Міністерство розвитку громад та територій разом із Європейським інвестиційним банком розпочало пілотний проєкт із будівництва соціального житла. До фінального етапу дійшли лише п’ять громад”.
Виявилося, що не у всіх громад є актуальні стратегії розвитку, містобудівна документація, підготовлені земельні ділянки чи необхідна інженерна інфраструктура, зауважила народна депутатка:
“Боюся, щоб не сталося так, що закон буде ухвалено, міжнародні партнери виділять фінансування, Європейський інвестиційний банк буде готовий інвестувати мільярди гривень, а громади виявляться неготовими реалізовувати ці проєкти”.
