“Маємо перемогти, аби бути”: історія кримчанки Марини Рифф, яка зникла після звинувачень окупантів через проукраїнські дописи 

Марина Рифф понад 11 років прожила в окупованому Криму без російських документів, свідомо відмовляючись від них. Вона народилася в Ялті, виросла в Гурзуфі, любить Крим, цікавиться його історією та культурою й не хотіла залишати півострів навіть після початку повномасштабного вторгнення.

Марина відкрито підтримувала Україну, писала про окупацію, переслідування місцевих та необхідність звільнення Криму. Вона розуміла ризики своєї позиції, але продовжувала говорити про це публічно на своїх сторінках у соціальних мережах.

У вересні 2025 року Марина подала документи на російську посвідку на проживання, а 12 листопада 2025 року, після візиту до міграційної установи в Сімферополі, зникла. Згодом окупаційний суд ухвалив щодо неї три постанови – два штрафи та 14 діб арешту. Після завершення арешту Марина додому не повернулася, а її місце перебування досі невідоме. Рідні не мають інформації про Марину вже понад дев’ять місяців, правозахисники припускають, що її можуть утримувати в Сімферополі в режимі “інкомунікадо”.

“Звільнитися з-під цієї влади… поки що нездійсненні мрії” 

У вересні 2025 року Марина Рифф подала документи на отримання російської посвідки на проживання. До цього від початку окупації Криму вона принципово не отримувала жодних російських документів. За словами її близьких, Марина сподівалася, що “легалізація” у вигляді посвідки дозволить їй надалі жити в рідному Криму без переслідувань та офіційно працювати. Рифф народилася в Ялті 1993 року, а все життя прожила в Гурзуфі. У 2014 році вона припинила навчання в університеті, оскільки не прийняла окупації Криму та відмовилась отримувати документи окупаційної влади. 

Життя без документів, зокрема без російського паспорта, у Криму суттєво обмежувало її можливості. За словами близьких, Марина не могла повноцінно працювати офіційно, користуватися банківськими послугами та мати нормальний доступ до інших сфер життя. Вона була змушена шукати неофіційну роботу, зокрема працювала копірайтеркою та писала статті. Найбільше її цікавили журналістика, правозахисна та політична діяльність. Однак в умовах окупації реалізувати ці інтереси професійно вона не могла. Тому протягом років Марина шукала різні способи заробляти на життя.

Друг Марини, психолог за освітою, Сейдамет Мустафаєв познайомився з нею близько дев’яти років тому у фейсбуці. Він згадує Марину як людину з чіткою проукраїнською позицією. Каже: вона ще на початку їхнього знайомства стежила за переслідуваннями людей в окупованому Криму, реагувала на відповідні дописи та добре розуміла, що відбувається на півострові. Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Марина продовжувала відкрито писати про російську окупацію Криму, політичні переслідування, війну та життя людей на окупованому півострові. Вона публікувала фотографії рідного Гурзуфа, зокрема з прапором України, а також регулярно висловлювалася про українську ідентичність та необхідність звільнення Криму. Після 2022 року доступ до своїх дописів обмежила для всіх, крім друзів.

Марина Рифф у Криму після 2014 року. З особистої сторінки Марини в соціальних мережах

Водночас Марина усвідомлювала, якими можуть бути наслідки її позиції. У дописі про депортацію кримськотатарського народу в 1944 році вона писала про страх людей в окупованому Криму щодо можливих переслідувань, ув’язнення чи примусового виселення і зараз.

“Кримські татари і всі, хто залишаються в Криму та чимось не догодили окупаційній “владі”, щодня, щоночі чекають грюкоту у двері та озброєних силовиків, які можуть їх, зокрема й нас, закатувати, кинути у в’язницю чи навіть депортувати з рідної землі. Перетворити Крим на руїну”.

У цьому ж дописі Марина називала примусове виселення людей з їхньої землі одним з найтяжчих злочинів і писала про необхідність відповідальності за такі дії. Про життя в окупації та необхідність повернення українських територій Марина писала і в дописі до Дня Конституції України. Вона згадувала переслідування українських активістів у Криму та порівнювала становище людей на окупованій території з життям у державі, де публічне висловлення своєї позиції може стати підставою для затримання.

“Звільнитися з-під цієї влади… поки що нездійсненні мрії. Тож цінуйте те, що маєте. Вся Україна не може вийти за кордон. Не факт, що пощастить саме вам. Ми там ніхто. Захід не захистить. Росія не зупиниться. Тож маємо боротися, захищати, повернути своє. Маємо перемогти. Аби бути. Бо вибір нам не лишили”.

Мустафаєв кілька разів намагався переконати Марину виїхати з Криму після початку повномасштабного вторгнення. Сам він на той момент уже залишив півострів і вважав, що для неї перебування там стає дедалі небезпечнішим.

“Я її просив, щоб вона просто виїжджала”, – розповідає Мустафаєв.

Сейдамет Мустафаєв. З особистої сторінки у фейсбуці

За його словами, такі розмови відбувалися щонайменше чотири рази. Він пояснював Марині, що після початку повномасштабного вторгнення публічна проукраїнська активність в окупації може становити для неї серйозний ризик. Однак Марина не погоджувалася залишати Крим. Причиною цього, за словами Мустафаєва, була її сильна прив’язаність до півострова. Вона не уявляла себе за межами Криму і вважала, що має залишатися на своїй землі попри те, що сталося після 2014 року.

Марина також була людиною, яка багато часу проводила на природі. Вона подорожувала Кримом, фотографувала його та цікавилась історією, етнографією і культурою півострова. Мустафаєв говорить, що її ставлення до Криму було однією з причин, через які вона не хотіла виїжджати.

“Вона відчувала справді велику любов до українського Криму і вважала, що просто зобов’язана жити на цій землі, переносити всі ці негаразди, які звалились у 2014 році”, – згадує він.

“Ми розуміли, що вона може перебувати в групі ризику”

Відкриті дописи Марини в соцмережах згодом стали частиною матеріалів, на підставі яких окупаційний суд притягнув її до адміністративної відповідальності. Так, Марину Рифф окупаційний Київський районний суд Сімферополя притягнув до адміністративної відповідальності 12 липня 2025 року одразу за трьома статтями.

Усі три постанови ухвалив суддя Євген Пронін протягом приблизно 50 хвилин. В одному з рішень Марину звинуватили в публічному поширенні в соцмережі “Фейсбук” інформації, яку російська влада трактує як прояв “явної неповаги” до російської держави та органів влади. Йдеться про частину 3 статті 20.1 російського Кодексу про адміністративні правопорушення. Суд послався на публікацію з її сторінки та зазначив, що вона містила висловлювання, які нібито “ображають людську гідність і суспільну мораль”. За це Марину оштрафували на 85 тисяч рублів (близько 45 тисяч гривень).

Скриншот із сайту окупаційного суду в Криму

За другою постановою її визнали винною в “дискредитації російської армії” – за частиною 1 статті 20.3.3 КпАП РФ. У рішенні суду зазначено, що на сторінці Марини були публікації на підтримку Збройних сил України та висловлювання незгоди з діями російської армії в Україні. За це суд призначив їй штраф у 40 тисяч рублів (близько 21 тисячі гривень).

Третя справа стала підставою для адміністративного арешту. Марину звинуватили за частиною 1 статті 20.3 КпАП РФ – у нібито публічному демонструванні символіки екстремістської організації. У постанові йдеться про публікацію у фейсбуці, у якій експерт знайшов атрибутику та гасла, які, за версією російської сторони, використовувала Організація українських націоналістів (ОУН), визнана в РФ екстремістською. Суд призначив Марині 14 діб адміністративного арешту.

Водночас у матеріалах цієї справи зазначено, що після проведення оперативно-розшукових заходів з її мобільним телефоном згадані публікації нібито мали бути видалені. Голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник каже, що її організація знала про Марину ще до її зникнення. Правозахисники стежили за судовими процесами в окупованому Криму, а проукраїнська позиція жінки вже робила її потенційною мішенню для переслідування.

“Ми знали її, тому що це людина, яка мала проукраїнську відкриту позицію, тому, на жаль, ми розуміли, що вона може перебувати в групі ризику”, – розповідає Скрипник.

Ольга Скрипник. З особистої сторінки у фейсбуці

За її словами, після того, як Марина звернулася до міграційної служби, зв’язок з нею перервався. Згодом правозахисники знайшли інформацію про адміністративні справи. Марина мала вийти після завершення адміністративного арешту, однак цього не відбулося. У вересні 2025 року Марина подала документи на отримання російської посвідки на проживання. На 12 листопада їй призначили позапланову зустріч в окупаційній міграційній установі в Сімферополі. Незабаром після призначеного часу її телефон був уже вимкнений, а в соціальних мережах та месенджерах вона більше не з’являлася.

Рідних про затримання Марини не повідомили. Інформацію про її адміністративне переслідування вони самостійно знайшли в інтернеті. Через кілька годин після того, як жінка зникла, підконтрольний РФ Київський районний суд Сімферополя розглянув адміністративні справи щодо неї. Ні рідних, ні адвокатів на ці засідання не запрошували. Після 14 діб адміністративного арешту Марина не вийшла з ізолятора тимчасового утримання. Жодного офіційного повідомлення про її подальше затримання рідні не отримали. Запити до окупаційних установ та СІЗО також не дали відповіді про те, де вона перебуває.

Мустафаєв востаннє говорив з Мариною 2 листопада 2025 року – за десять днів до її зникнення. Це була розмова з нагоди його дня народження, але значну частину часу вони говорили про безпеку Марини. Він знову просив її максимально уникати будь-яких публічних проявів проукраїнської позиції та берегти себе. Після цього бачив фотографії Марини на природі й вирішив, що вона, можливо, просто поїхала відпочити.

Марина Рифф. З особистої сторінки Марини в соціальній мережі

“Усередині в неї був такий вулкан, що поступово проривається, – дуже потужних, правильних, дуже здорових переконань. Я мріяв би, щоб зараз більшість наших громадян так само все розуміли, як розуміє вона. Бо я бачу дуже великий розбрат, дуже багато взаємних докорів. У Марини цього я не бачив. Вона саме такий справжній патріот з дуже якісним, грамотним проєвропейським поглядом. Ну і цінностями”, – говорить Мустафаєв.

“Частина репресивної машини” 

Скрипник говорить, що подібний алгоритм переслідування українців Росія застосовує не вперше. Спочатку людину затримують за адміністративною статтею, після чого силовики отримують доступ до її телефона та інших пристроїв. Надалі інформацію з них можуть використовувати для відкриття кримінального провадження.

“Коли вони не мають нічого конкретного на людину, але для них ця людина небажана, тобто це українська активістка або український активіст, їм треба сфабрикувати справу”, – каже правозахисниця.

Саме тому, за її словами, адміністративне переслідування може бути лише першим етапом. Вона припускає, що після затримання Марини окупаційні силові структури могли отримати доступ до її телефона, а далі використати отриману інформацію для відкриття кримінальної справи.

Офіційного підтвердження того, що проти Марини вже відкрили кримінальне провадження, наразі немає. Так само невідомо, де саме вона перебуває. Близькі припускають, що жінка може утримуватися в СІЗО-2 в Сімферополі в статусі “інкомунікадо”. Такий статус означає фактичну ізоляцію людини від зовнішнього світу. У Криму правозахисники вже фіксували випадки, коли українські громадяни місяцями або навіть роками перебували без зв’язку з рідними, перш ніж ставало відомо, що їх утримують у СІЗО.

Після 2022 року, говорить правозахисниця, кількість політично мотивованих справ проти українських громадян різко зросла. Йдеться, зокрема, про обвинувачення в державній зраді, шпигунстві та тероризмі. За даними Кримської правозахисної групи, окремо збільшилася кількість переслідувань жінок.

“Зараз це вже десятки жінок. Крім того, ми бачимо, що більше немає ніяких червоних ліній, які зазвичай Росія не переходила щодо жінок. Зараз літні жінки переслідуються, жінки з малолітніми дітьми – всі ці фактори не впливають жодним чином на рішення окупаційних або російських судів”, – зазначає Скрипник.

Кримська правозахисна група наразі має дані щонайменше про 83 жінок із Криму та окупованих частин Херсонської і Запорізької областей, яких переслідують у сфабрикованих кримінальних справах.

До початку повномасштабного вторгнення, за словами Скрипник, таких випадків було значно менше. У Криму правозахисники раніше фіксували приблизно від трьох до п’яти жінок, яких переслідували за сфабрикованими кримінальними справами.

Скрипник також звертає увагу на те, що в окупованому Криму знову поширилася практика тривалого утримання людей без зв’язку з рідними. Серед таких випадків вона називає жінок, які зникали 2024 року, а інформація про їхнє перебування в СІЗО з’являлася лише у 2026-му.

Марина Рифф. З особистої сторінки Марини в соціальній мережі

У випадку Марини правозахисники вважають важливим і те, що вона не мала російських документів. За словами Скрипник, звернення до міграційної служби могло бути пов’язане із завершенням терміну дії документів, необхідних для перебування на території окупованого Криму. Водночас вона припускає, що після звернення Марини інформація про неї могла потрапити до ФСБ.

“Міграційна служба, як, у принципі, і всі інстанції, які існують на окупованих територіях, є частиною єдиної репресивної машини, яка все одно під контролем і кураторством ФСБ. Тому так чи інакше, щойно люди потрапляють у будь-яку з цих систем, на жаль, вся інформація про них одразу є в ФСБ”, – говорить Скрипник.

Зараз близькі Марини не мають офіційної інформації про її місце перебування. Вони припускають, що вона може перебувати в СІЗО-2 в Сімферополі.

Офіційних звинувачень у кримінальній справі проти Марини наразі немає. Близькі сподіваються, що її можуть депортувати або що адміністративним переслідуванням усе й обмежиться. Водночас вони побоюються, що її могли перевести в кримінальну справу. Разом з тим близькі наголошують, що Марина не займалася шпигунством чи іншою діяльністю, яку їй потенційно можуть інкримінувати.