Росіяни тримають у полоні 22-річну Мар’яну Чечелюк: дівчину разом із сестрою ще навесні депортували зі сховищ “Азовсталі”
Корінну маріупольчанку 22-річну Мар’яну Чечелюк під час евакуації зі сховищ “Азовсталі” разом з неповнолітньою сестрою депортували й дотепер незаконно утримують у полоні російські військові та працівники спецслужб. Батьки дівчини не полишають спроб визволити її, але навіть не знають напевне, де саме й за що її утримують.
Історію полоненої розповів журналістам видання #Букви її батько Віталій.
Віталій та Мар’яна Чечелюк. Джерело: особистий архів родиниМарʼяна та її сестра Аліна народилися в Маріуполі. Після закінчення школи старша сестра навчалася в харківській поліцейській академії, завершивши навчання, повернулася до рідного міста й вступила до поліцейської школи. Згодом стала слідчою в Жовтневому районі Маріуполя, де виконувала обов’язки близько року, до 24 лютого 2022-го. Була зооволонтером, годувала вуличних тварин, розповів батько дівчат.
Молодша Аліна навчалась у 9 класі, коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії.
Родина Чечелюк. Джерело: особистий архів родиниВиїхати з міста з початком повномасштабного вторгнення РФ родина планувала, але вже в перший тиждень оточення російськими військовими всі дороги були розбиті вщент, і пересуватися навіть Маріуполем було ризиковано: колони з цивільними машинами росіяни розстрілювали.
Пʼятиповерхівка на Лівобережному районі на проспекті Перемоги, де жила родина, згоріла 30 березня під час обстрілу “градами”. Певний час сім’я переховувалася в сховищі Будинку культури разом з іншими цивільними. Загалом там перебувало близько п’ятисот маріупольців, згадав Віталій.
Сховище було неподалік комбінату “Азовсталь”, на який росіяни що чотири хвилини скидали бомби з літаків, бомбардували з моря й сусідніх районів, розповів він. У перші тижні в людей були власні запаси їжі й води, але потім доводилося здобувати все під постійними обстрілами. Зокрема, біля “Азовсталі” був хлібозавод з уцілілим резервуаром, до якого бігали по воду.
Віталій розповів, що Марʼяна протягом усього часу перебування з ними допомагала літнім, готувала й годувала цивільних.
До 25 березня родина перебувала разом. Але цього дня дівчата під час чергового обстрілу рятувались у сховищах “Азовсталі”, а батьки не встигли й залишилися з іншого боку комбінату – біля хлібзаводу. Зв’язку не було з початку березня, тож зателефонувати Марʼяні та Аліні вони не могли.
“Донькам дивом вдалося єдиний раз нам подзвонити під час перебування на “Азовсталі”, аби сповістити, що вони живі. Але кожна скинута бомба й вибух на заводі був для нас ножем у серце. Вся наша родина, особливо моя дружина, у надважкому стані й дотепер”, – згадує Віталій.
За його словами, коли почалась евакуація цивільних з “Азовсталі”, представники ООН та Червоного Хреста пообіцяли вивезти Марʼяну та Аліну до Запоріжжя, але вивезли до селища Безіменне на фільтрацію. Це сталося 1 травня, коли для цивільних організували гуманітарний коридор. Разом з дівчатами зі сховища вийшли ще сотні маріупольчан.
“ООН та Червоний Хрест дійсно обіцяли вивезти їх на підконтрольну Україну, до Запоріжжя. Однак завезли до окупованого Безіменного, аргументували це тим, що людям треба пройти фільтрацію, а згодом їх відпустять. Повʼязки на рукавах цивільних були білі – вивіз у східний бік було сплановано заздалегідь”, – уточнив чоловік.
Молодшу доньку родині вдалося визволити. Окупанти дозволили Аліні зателефонувати батькам. Також окупанти заявили – якщо протягом доби вони не заберуть доньку, її передадуть в інтернат, оскільки вона неповнолітня.
Того ж дня родина забрала дівчину з Безіменного. Мар’яну обіцяли повернути через два дні, потім через тиждень, а згодом росіяни почали взагалі заперечувати факт, що утримують її.
Аліна розповіла батькам, що 1 травня вдень вони обидві пройшли фільтрацію. Далі їх поселили в наметове містечко, а о 21-й годині того ж дня до них прийшов нібито представник ФСБ й забрав Мар’яну. Є інформація, що дівчину силою посадили в машину й відвезли до Донецька.
За вісім місяців утримання був лише один дзвінок від Мар’яни до батьків. Під час короткої розмови вона встигла спитати, що із сестрою. У Віталія склалося враження, що російські військові шантажували її на цьому ґрунті.
Вважається дівчина полоненою як цивільна чи як працівник силових структур, рідні не знають. Росіяни сказали їм, що вона проходить фільтрацію й утримується тому, що слідча. Але під час війни вона була цивільною й не була на службі, наголосив Віталій.
“Я й до сьогодні не можу зрозуміти, чому мою доньку затримали. Мені не вкладається це в голові. Як військові російські здогадалися, що вона працювала слідчою, за списками якимись чи за іншими ознаками – ми не знаємо”, – сказав він.
Згодом з’явилась інформація, що впродовж двох місяців Мар’яну нібито тримали в Донецьку в одиночній камері, згодом перевезли до смт Оленівка до 120 колонії, потім – у СІЗО міста Таганрог Ростовської області.
“17 жовтня, під час обміну наших захисниць, ми дізналися від них, що деякі з них бачили нашу Марʼяну в Таганрозі. За їхніми словами, вона чим могла, допомагала полоненим. Але донька страждає від болів у ногах та спині”, – розповів Віталій, проте наголосив, що прямих підтверджень про минуле та теперішнє місце перебування Марʼяни немає.
Батьки полоненої неодноразово зверталися до правоохоронних органів України, Червоного Хреста, ООН, СБУ, Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених, до росіян, а також представників так званої “ДНР”. Від останніх структур – лише відмови, на більшість листів вони не відповідають.
З боку української влади є результат звернень: Марʼяну внесли до списків на обмін. На сьогодні це все, що рідні можуть зробити задля її визволення.
Батьків дівчини в пошуках доньки підтримує українська та світова спільнота: організовують мітинги та акції, щоб посприяти її визволенню.
“Ми нескінченно дякуємо всім. Прошу, не мовчіть про наше горе. Разом ми зможемо повернути всіх наших людей додому. Щиро віримо в це!” – сказав Віталій.
Раніше ZMINA вже розповідала про Мар’яну Чечелюк. Тоді її подруга сказала, що причиною затримання дівчини нібито стала робота в правоохоронних органах.
Водночас батько полоненої розповів, що до повномасштабного вторгнення вона пропрацювала в поліції лише два місяці слідчою й він не розуміє, навіщо росіяни затримали та тримають Мар’яну так довго.
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки примусових депортацій на територію Російської Федерації та Білорусі, скоєних під час російської збройної агресії проти України.
Якщо ви стали потерпілим або свідком примусової депортації на територію Російської Федерації або Білорусі, залиште інформацію про себе в онлайн-формі або ж напишіть на електронну адресу iy@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
За згодою заявника отримана інформація буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, зокрема до Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.
