За що 8 березня дякуємо феміністкам. Український контекст

Почати треба із заперечень розповсюджених міфів: 8 березня – це не свято тюльпанчиків, не радянський архаїзм, не день, придуманий комуністками Кларою Цеткін та Розою Люксембург. Це Міжнародний день боротьби жінок за свої права, і крапка. Йому передували рухи суфражисток, активісток і робітниць, які наприкінці ХІХ–початку XX століття виборювали свої права у всьому світі.

Спершу – світова історія

8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці вийшли на страйк із вимогами рівної з чоловіками оплати праці, покращення умов праці та 10-годинного робочого дня.

Через 51 рік, 8 березня 1908 року, тисячі жінок у Нью-Йорку вимагали виборчого права, протестували проти важких умов праці та праці дітей.

Саме цей день на Міжнародній жіночій конференції у Копенгагені в 1910 році було запропоновано визначити як Міжнародний жіночий день.

У 1911 році березень відзначався демонстраціями в Німеччині, Австро-Угорщині, Данії, Швейцарії.

8 березня 1977 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка пропонувала країнам світу “відзначати Міжнародний день прав жінок і міжнародного миру”.

У Радянському Союзі цей день перетворився на свято весни й краси, що є простою підміною понять, щоб люди не замислювалися, яких прав їм не вистачає. В країні рад проголосили, що жінки вже рівні й мають усі права. Хоча про права людини в тоталітарній державі не може йти мова в принципі.

Фемінізм – українська традиційна цінність

Цьогоріч у грудні ми відзначатимемо 140 років українського жіночого руху. У нас все почалося зі Станиславова, тепер – Івано-Франківськ. Наталія Кобринська – очевидно перша українська феміністка – заснувала “Товариство руських женщин” ще у листопаді–грудні 1884 року. “Товариство…” займалося просвітницькою та благодійною діяльністю.

У 1917 році у Львові було створено вже значно відоміший широкому загалу “Союз українок”. До нього у 1932 році приєдналося і “Товариство українських жінок”. У 1930-х роках “Союз українок” налічував близько 60 тисяч учасниць та був однією із найбільших жіночих організацій у Європі. Метою союзу була активізація жінок, піднесення їхнього освітнього й економічного рівня. Також одним із завдань “Союзу українок” було виховання національної свідомості. Чимало членкинь товариства згодом пішли в підпілля і брали участь у повстанському русі. У 1939 році “Союз українок” ліквідували більшовики. Свою діяльність організація відновила у 1989 році у Львові та у 1991 році загалом в Україні із центром у Києві.

Конгрес українського жіноцтва. Станіславів 1934

У 90-х бідних і голодних роках після розпаду Радянського Союзу в Україні почав формуватися образ “берегині” – жінки-матері, яка всіх захистить. Тоді ж жінки взяли в руки картаті торби й поїхали торгувати всім, що було, у сусідню Польщу, рятуючи від голоду сім’ї.

У 2011 році в Києві відбувся перший феміністичний марш нового часу й українські жінки почали повертатися до розуміння фемінізму. У 2014-му наше суспільство зробило впевнений розворот у бік Заходу і ліберальних цінностей – свободи, рівності, цінності людини, відданості правам людини. І ось уже 10 років ми воюємо, у тому числі за це, з імперією зла.

До речі, цікавий факт. У Держдумі Російської Федерації пропонують визнати фемінізм екстремістською ідеологією, такий законопроєкт було зареєстровано у квітні 2023 року. У законопроєкті зазначено, що всі феміністки на Заході проти Путіна та Росії, тому феміністки Росії – агентура Заходу. Показово, що, представляючи свій законопроєкт, його автор заявив: “Феміністки в Україні взагалі заявили, що справжній фемінізм у тому, щоб жінки служили разом із чоловіками, воюючи проти росіян”.

“Сильній статі” – не все під силу самотужки

У 2022 році українські жінки підхопили на руки дітей, вивезли їх зі Сходу, Півдня, Центру на безпечні території й врятували від загибелі майбутнє покоління. У 2022 році українські жінки взяли на себе колосальні волонтерські та громадські ініціативи: доставки авто з-за кордону, масштабні фінансові збори, закупівлі техніки, мережі сіткоплетіння, а також міжнародні комунікації, представлення України у світі, адвокацію наших інтересів, донесення інформації про воєнні злочини. У 2022 році українські жінки взяли до рук зброю та стали на захист країни і її майбутнього. Українські жінки показали себе рішучими й сміливими. Фраза “Жінки – це 50% успіху країни” – стала дуже предметною і конкретною. Ті потрясіння, які ми пережили у 2022-му, які переживаємо досі – не витягне на собі половина суспільства. Нехай яка б вона там не була “сильна стать” – їй не під силу самотужки витягнути все, що ми зараз проживаємо цілою країною.

Щороку у березні ми, сучасні феміністки, дякуємо нашим попередницям за всі пробиті ними стіни: за те, що сьогодні ми маємо право голосу, можемо володіти власністю, здобувати освіту, займатися спортом і подорожувати наодинці, заробляти самостійно та обирати фах, вибирати партнера чи партнерку, бути матір’ю чи child-free.

Сьогодні також варто подякувати феміністкам минулого за те, що навчили нас бути сильними й волелюбними, боротися і не здаватися, чинити опір у доступний спосіб, бути не окрасою, а надійною товаришкою. Сьогодні нам всім це дуже стало в пригоді.