Як політв’язням не втратити надію. Лист із Сімферопольського СІЗО

Дата: 20 Вересня 2022 Автор: Наріман Джелял
A+ A- Підписатися

“Ти у мене єдина, тільки ти повір”. Чи то про кохання до конкретної людини, чи то про кохання до любої країни співають Альона та Ірина над Сімферопольським СІЗО.

Ірина – політв’язень з Феодосії, моя добра знайома, яку ФСБ звинуватила в зберіганні вибухівки. Популярна нині стаття для переслідування громадян України в Криму. Вже кілька людей, з якими я познайомився тут, у в’язниці, потрапили сюди за цим звинуваченням. Особливо після початку війни.

Наприклад Б., якого в середині весни після обшуку в будинку, куди ефесбешники підкинули вибухівку, схопили, били ногами та електрошокером. Вимагали зізнатися в “злочині”, а саме в намірі підірвати залізницю десь у Джанкойському районі.

За схожим сценарієм був схоплений та катований І., але він нібито націлився на залізничний міст у кримському райцентрі Совєтське.

Ще одна популярна стаття кримінального кодексу – участь у збройних формуваннях. У мене вже п’ять таких сусідів – “добробатівців”. Серед них і Арсен Ібраімов, який уже отримав вирок у 10 років, і Олексій Кисельов – капітан І рангу на пенсії та колишній держслужбовець. Обох били. Всі вони мешкали в Херсонській області й звинувачені в участі в так званому батальйоні імені Номана Челебіджіхана.

Звичайно, ФСБ не припиняє поповнювати лави так званих “терористів”, остання група яких після обшуків у Джанкої адаптується в СІЗО.

Слухати їхні історії важко. Скільки несправедливості, жорстокості й беззаконня. Ніякої чи дуже слабка та навіть безглузда доказова база. Але трійця – слідство, прокуратура, суд – продовжують  відправляти людей на довгі роки в неволю.

Коли одиниці, як, наприклад, колишній сусід по камері Максим, отримують умовний строк (ні за що), то це виглядає якимось дивом.

Важко спостерігати за психологічним станом людини, яка через абсолютну та жорстоку несправедливість потрапила в неволю. Не всі, навіть більшість не розуміли таку загрозу і не готувалися до неї. Але, якщо відверто, і обізнаним людям цей досвід дається непросто. Тому намагаєшся підтримати їх, якщо є можливість та випадок познайомитися та поспілкуватися.

Найбільш важке завдання – пояснити людині, що не слід очікувати хоча б мінімального жесту справедливості від цієї влади. Її тут просто немає. Навіть за звичайними кримінальними статтями. Що вже говорити про політичні переслідування. Але не можна і нищити надію.

Саме тому Альона та Ірина потужними голосами кожного дня спочатку співають “Я свободен” Кіпелова, а потім “Червону руту”, чи то зізнаючись у коханні якомусь хлопцю, чи то згадуючи про кохання до неї – до України.

Наріман Джелял, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, журналіст, політв’язень

Лист оприлюднив адвокат Микола Полозов

 
Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: