Як судова “трясовина” легітимізує безкарність за злочини проти Майдану
У ці дні, коли ми відзначаємо вісім років від початку Революції гідності, хочу сказати про тріумф безкарності й поразку всього громадянського суспільства, які неодмінно відбудуться, якщо ми нічого не змінимо найближчим часом.
Якщо нічого не змінити. Якщо суди йтимуть так, як ідуть зараз. Через два роки всі “беркута”, слідчі, прокурори в справах про:
- розгін Майдану 30 листопада 2013 року;
- побиття на Банковій 1 грудня 2013 року;
- штурм Майдану 11 грудня 2013 року;
- січневі події 2014 року на Грушевського;
- побиття учасників Автомайдану і протестувальників з жовтого автобуса 23 січня 2014 року;
- побиття, тисняву 18 лютого 2014 року;
- видавання зброї тітушкам 20 лютого 2014 року
– уникнуть покарання.
Адже справи закриють через сплив строків давності.
Вироків не буде.
Ще раз. Усі. Вони. Уникнуть. Покарання. Всі результати розслідування полетять у трубу.
Через два роки спливають строки давності у всіх злочинів, окрім убивств.
Це саме ті “беркута”, слідчі й прокурори, які не втекли. Переважна більшість їх продовжує працювати в поліції, прокуратурі. Вони залишаться на своїх посадах з повним відчуттям безкарності. Безкарності, доведеної в суді.
І все це не через те, що “нічого не розслідується”.
Усі ці справи розслідувані. І маринуються в судах уже три, чотири, п’ять, а то й шість років. А через те, що в справі призначаються три-чотири засідання на рік, які не відбуваються.
“Ой, а обвинувачений сьогодні у відрядженні / забув / не прийшов / не зміг доїхати / переплутав дати / не зробив щеплення…”
“Ой… а мій адвокат стоїть у пробці / в нього інша справа / відпустка / народилася дитина / карантин / відрядження”.
Десять тисяч інших причин, кожна з яких не цікава ні журналістам, ні судді, ні подекуди й прокурору…
Це також через засідання, які роками переносяться на вимогу захисту через начебто неявку потерпілих, яких у справі кілька десятків і які не мають обов’язку за КПК з’являтися на засідання і вже точно не мають такого бажання, – адже, якщо вони приїдуть, засідання все одно не відбуваються, а я просто не знаю людей, готових викидати роки свого життя в повітря.
І саме ця нікому не цікава трясовина “нічого-не-відбувається” – саме вона і є найуспішнішою стратегією захисту обвинувачених. Саме вона не знаходить ніякого опору суспільства, судової системи, професійної спільноти.
Саме вона безальтернативно призведе до звільнення обвинувачених від відповідальності.
До поразки судової системи й громадянського суспільства.
До тріумфу безкарності.
Це буде вироком нам. А не їм.
Євгенія Закревська, адвокатка, представниця родин Небесної сотні в судах
