Дрони-камікадзе. Як Іран порушує міжнародне право, допомагаючи вбивати українців

Цього тижня Україна знову прокидається під звуки вибухів, спричинених безпілотниками, наданими Ісламською Республікою Іран. А 16 жовтня з посиланням на Washington Post з’явилося повідомлення про те, що Іран планує передати Росії балістичні ракети. 

Утім, ще 23 вересня до Міністерства закордонних справ України викликали тимчасового повіреного в справах Ісламської Республіки Іран в Україні й повідомили йому, що постачання зброї Росії для ведення війни проти України є недружнім актом, у відповідь на який українська сторона ухвалила рішення позбавити посла Ірану в Україні акредитації, а також суттєво скоротити кількість дипломатичного персоналу посольства Ірану в Києві.

Від початку надання Україні зброї союзниками російська сторона невтомно продукувала пропагандистські заяви про те, що це є незаконним і Росія  здійснюватиме атаки на такі вантажі. 

То чи є постачання союзниками зброї Україні та постачання Іраном зброї Росії рівноцінними актами? Чи є такі дії в обох випадках незаконними або дозволеними? Розглянемо з погляду міжнародного права. 

Наприклад, у справі Нікарагуа проти США Міжнародний суд ООН зазначив, що “озброєння та тренування” збройних формувань сторони збройного конфлікту “може вважатися таким… що охоплює застосування сили проти Нікарагуа”. Ця справа, звичайно, стосувалася неміжнародного збройного конфлікту, але експерти вважають, що логіка рішення не перешкоджає застосуванню цієї концепції до конфлікту між двома державами. Дійсно, сутнісної різниці між наданням зброї недержавному збройному формуванню та іншій державі немає, адже наслідки залишаються тими ж – застосування цієї зброї проти іншої сторони конфлікту. 

Застосування сили – це серйозне порушення частини 4 статті 2 Статуту ООН. Однак надання зброї не відбувається у вакуумі – важливо враховувати контекст. Стаття 2 говорить про застосування сили або погрози силою, яке “несумісне з цілями ООН”, і для кожного правила є винятки. 

Україна є жертвою акту агресії з боку Російської Федерації і офіційно активувала своє право на самозахист. Стаття 51 Статуту ООН передбачає невід’ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на члена організації. Одним з виявів колективної самооборони є надання матеріальної підтримки, зокрема постачання зброї. Отже, постачання Україні зброї в межах застосування права на колективну самооборону не є порушенням заборони на застосування сили. Це також підтверджується і Статтями про відповідальність держав за міжнародні протиправні діяння, де в частині обставин, що виключають протиправність діяння, вказується стаття 21, яка передбачає правомірність заходу, якщо він здійснюється в межах самозахисту відповідно до Статуту ООН. 

Але як щодо Ірану, який постачає зброю Росії? Як ми вже згадували, постачання зброї становить застосування сили. Протиправність такого діяння виключається в тому разі, якщо таке застосування сили становить самозахист відповідно до статті 51 Статуту ООН. Тобто, якщо держава не здійснює індивідуальне або колективне право на самозахист, застосування сили є серйозним порушенням Статуту ООН. І саме це випадок Ірану, адже він постачає зброю Російській Федерації, яка порушила Статут ООН, застосувавши силу до України та вчинивши акт агресії. 

Варто також повернутися до формулювання “недружній акт”, використаного в заяві Міністерства закордонних справ України. Недружній акт – це поведінка держави, що завдає шкоди іншій державі, суперечить її інтересам, проте не порушує норм міжнародного права, тому не вважається міжнародним правопорушеннямі Українська дипломатична енциклопедія, с.163. Однак у діях Ірану є ознаки міжнародного правопорушення і вже 17 жовтня риторика відомства змінилася. В цій заяві МЗС наголошує, що надання зброї для ведення загарбницької війни в Україні та вбивства українських громадян робить Іран співучасником злочину агресії, воєнних злочинів та терористичних актів Росії проти України.

Крім порушення частини 4 статті 2 Статуту ООН, йдеться про порушення статті 16 Статей про відповідальність держав за міжнародні протиправні діяння, яка передбачає, що міжнародна відповідальність настає для держав, які надають допомогу іншій державі у вчиненні міжнародного протиправного діяння. Хоча Статті про відповідальність держав не є юридично обов’язковими самі по собі, вони переважно відбивають норми звичаєвого права. Зокрема, норма, передбачена згаданою статтею 16, є частиною звичаєвого міжнародного праваі Application of the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (Bosnia and Herzegovina v Serbia and Montenegro) (Judgment) (2007), 419-420. 

Крім того, що надання Іраном безпілотників є сприянням вчиненню агресії проти України, те, в який спосіб Російська Федерація використовує ці безпілотники, є окремим порушенням. Лише сьогодні за допомогою наданих Іраном безпілотників Росія обстріляла житлові будівлі в Києві, внаслідок нападу вже підтверджено загибель чотирьох цивільних осіб. Напад на цивільні об’єкти та цивільних осіб – серйозне порушення Женевських конвенцій та може становити воєнний злочин. 

Іран, незважаючи на будь-які офіційні заяви, надає допомогу державі, що вчиняє порушення міжнародного права, і повинен за це відповідати. Україна, схоже, вже над цим працює. Так, ввечері 17 жовтня Урсула фон дер Ляйн пообіцяла, що невдовзі ЄС надасть чітку відповідь на участь Ірану в війні проти України.