Угода між Міносвіти та Радою церков: юридичні наслідки “традиційних цінностей” та інші підводні камені

Дата: 17 Вересня 2021 Автор: Яна Радченко
A+ A- Підписатися

Попри нещодавні баталії з приводу уроків духовної моралі, Міністерство освіти та науки все ж уклало угоду про співпрацю з Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій. Урядова уповноважена з питань гендерної політики та Офіс Омбудсмана досі утримуються від коментарів. Але, на думку правозахисників і громадських експертів, така угода суперечить Конституції України та може призвести до порушення прав жінок та ЛГБТ-спільноти.

Не задоволені такими діями й батьки українських школярів – ситуацію активно обговорюють у соцмережах та звертаються зі скаргами до освітнього омбудсмена. 

ZMINA зібрала думки правозахисників та експертів про те, які потенційні загрози для прав людини може мати ця угода. 

Чи суперечить угода Конституції? 

25 серпня між Міністерством освіти і науки України та Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій було підписано угоду про співпрацю.

У тексті угоди, викладеному на інформаційному ресурсі Української греко-католицької церкви, йдеться, зокрема, про подальше “сприяння викладанню курсів морального та духовного спрямування у закладах загальної середньої освіти” та “недопущення у навчальну літературу та навчальні програми положень, що суперечать традиційним сімейним цінностям українського народу, несуть загрозу знецінення інституту сім’ї, материнства і батьківства та позбавляють сім’ю, відповідальне материнство і батьківство значення виховного ідеалу”.

Цікаво, що у преамбулі угода посилається на низку статей Конституції України, серед яких і 35 стаття, де прямо зазначено, що “церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви”. Йдеться про відокремлення церкви від держави і у Законі України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

Водночас самі положення навіть за певної розмитості формулювань, на думку багатьох правозахисників та експертів, вказують на наміри церкви втручатись у навчальний процес.

Також, на переконання партії “Демократична сокира”, викладені у документі пункти порушують принцип рівності в освіті, який не допускає дискримінації та закріплений в Законі “Про освіту”, і є однією із важливих євроінтеграційних вимог.

Тож у партії закликають Міносвіти утриматися від таких правопорушень і надалі укладати навчальну літературу та програми, спираючись на принципи законності, науковості та антидискримінаційної політики. 

“Церква поза освітою. Так закладено в Конституції України, і це правильно, адже школа – місце, яке об’єднує дітей усіх світоглядів: різних релігій та атеїстів. Школа має давати знання, які базуються на принципах науковості, рівності та доступності.  А батьки, які хочуть підтримати традиції родини, мають можливість водити дитину до недільної школи, або ж разом із церковною громадою відкрити свою церковну школу…

Угода передбачає встановлення порядку і механізму дій сторін через підписання додаткових угод і договорів. Що це може означати? Та що завгодно. Наприклад, що додатковою угодою підручник з української літератури узгоджуватимуть представники котроїсь із церков або релігійних організацій, і все залежатиме від того, чи вважатимуть вони образ Чіпки достатньо богоугодним”,зауважує  спікерка з питань освіти “Демократичної сокири” Татуся Бо.

Порушенням законодавства вважає підписання такої угоди й виконавчий директор Громадської організації “Точка опори ЮА” Тимур Левчук.

“На нашу думку, співпраця МОН та Ради церков суперечить Конституції України, а саме ст. 35, у якій йдеться про те, що “Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви”. Цей меморандум є намаганням обійти закон, церква знову демонструє суспільству, що закон не один для всіх. МОН не може брати на себе зобов‘язання, які не передбачені законом і не може підписувати документи, які містять терміни, визначення яких відсутнє у законодавстві, зокрема, йдеться про такий термін як “традиційні сімейні цінності”, – переконаний він.

Чи обмежує угода право на свободу віросповідання? 

У згаданій вже статті 35 Конституції України також зазначається: “Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежено законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей”. 

Муфтій Духовного управління мусульман України “Умма” Саїд Ісмагілов вважає, що угода між МОН та Всеукраїнською радою церков суперечитиме свободі релігії, якщо курси з духовності і моралі проводитимуться за канонами одного релігійного вчення, наприклад, християнського. 

“Деталі угоди мені не відомі, оскільки я не брав участі у процесі розробки та перемовинах, але одразу виникає декілька питань. Перше: як буде відбуватися ця співпраця релігійних організацій, церков та закладів освіти, якщо за законом церква відділена від держави та школи? У конфесійних навчальних закладах можна факультативно викладати будь-які навчальні курси, зокрема і релігійного спрямування. А у суто світських, державних закладах, з погляду закону це не дозволяється. 

Друге: протягом останніх двох десятиліть було багато розмов щодо того, щоб викладати духовні чи релігійні предмети. Релігієзнавці, до яких я теж належу, завжди казали, що найбільш розумним та доречним було б викладати у школах основи релігієзнавства, щоб діти мали інформацію про всі релігії та конфесії, про їхні свята, звичаї та традиції. Без надання переваги якійсь із церков або релігій”, – пояснює муфтій Саїд Ісмагілов у коментарі виданню ZMINA.

Також, за його словами, ініціативи щодо духовних курсів у школах завжди викликають багато питань. І йдеться не лише про відповідність законодавству, а й про рівність багатьох релігій у можливостях доносити свою інформацію. Наприклад, якщо в якомусь населеному пункті мешкає одна-дві мусульманські родини, то вони не матимуть вчителя, який би міг викладати мусульманську етику тоді, коли інші слухали б християнську.

Тут варто додати, що хоч Рада церков і декларує представництво майже всіх релігійних організацій України, переважну більшість з них все ж складають християнські конфесії. Та й підписував угоду від імені ВРЦіРО глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук.

У коментарі на сайті УГКЦ він каже, що загадана співпраця з МОН допоможе “будувати наше майбутнє на твердих основах Божого Закону” і “дбати про сімейні цінності”.

І хоча за визначенням Закон Божий може трактуватись не лише як Біблія, а й як сукупність заповідей і настанов у будь-якому віровченні, значна кількість українців не сповідує сьогодні жодної релігії і не належить до жодної спільноти вірян.

Ба більше, релігієзнавиця Людмила Филипович переконана, що попри результати опитувань, згідно з якими 67% українців вважають себе вірянами, кількість тих, хто справді вірує, складає 10–12% від усього населення країни. 

“Відповідно, ми не можемо всім батькам, усім дітям нав’язати обов’язкове та нормативне вивчення християнської етики. Але церква дуже хоче повернутися до тих часів, коли викладали релігію у школах”, – зазначала вона у коментарі газеті “День”. 

Тож навіть за умови, що угоду реалізовуватимуть за принципами мультирелігійності, права родин агностиків та атеїстів можуть бути обмежені. 

“Традиційні цінності” в угоді – це про слухняних жінок та заборону ЛГБТ?

Та найбільше занепокоєння у громадських експертів викликає пункт, де йдеться про те, що сторони погоджуються на співпрацю задля недопущення закладення в навчальну літературу положень, які “суперечать традиційним сімейним цінностям українського народу”.

Адже жоден нормативний акт України чи закон не дає визначень “традиційним сімейним цінностям”. А міністерство не надає з цього приводу роз’яснень ні ЗМІ, ні народним депутатам, ні навіть Урядовій уповноваженій з гендерної політики.

За тижні, що пройшли з моменту підписання угоди, ZMINA кілька разів зверталась за коментарем про правомірність такої співпраці до Урядової уповноваженої з гендерної політики Катерини Левченко, але вона повідомила, що направила запит до МОН з уточнюючими питаннями, зокрема щодо традиційних цінностей. Відповіді не отримала, але без з’ясованих деталей коментувати угоду не погоджується.

Надіслала запит до Міносвіти і громадська діячка та народна депутатка від фракції “Голос” Інна Совсун. Але поки відповіді немає, то доводиться орієнтуватись на те розуміння “традиційних цінностей”, яке у публічному просторі транслюють його захисники, зокрема від церкви.

Депутатка Верховної Ради фракції “Голос” теж звернула увагу на словосполучення “традиційні цінності”:

“У публічних заявах захисники “сімейних цінностей” переважно мають на увазі, що жінка має підкорятися чоловікові, що розлучення – це гріх незалежно від того, наскільки нещасним є подружжя, і навіть у випадку домашнього насильства треба “берегти сім’ю” і “не виносити сміття з хати”, адже “неповні сім’ї” є неповноцінними, а діти, що в них зростають, – “гірші”, – пише Інна Совсун на своїй фейсбук-сторінці.

Багато користувачів мережі поділяють цю позицію у коментарях: “Це жах! З такими меморандумами ми ніколи не приймемо Стамбульську Конвенцію”, “Треба предмет із сексуальної освіти, інші питання мали б відпасти автоматично”, “А далі аборти заборонять”, “Хто знає, на вулицю без супроводу чоловіка ще можна виходити?”, “Дуже цікаво отримати перелік “традиційних цінностей””. 

Схожу позицію висловила у коментарі виданню ZMINA членкиня Гендерної громадської ради при МФО “Рівні можливості” у Верховній Раді України Олена Зайцева. На її думку, угода несе ризик нав’язування застарілих, таких що суперечать науці, поглядів на жінок і чоловіків, на їхні ролі та завдання в житті: 

“Безвідносно до тексту угоди, важливо, як сприймають її люди, і видається це саме втручанням церкви у навчальний процес. Попри досить сучасні погляди окремих представників церкви, на практиці жінці знов намагаються вказати на її “місце” або “призначення”, що підриває віру дівчат і жінок у свої таланти і можливості, перешкоджає вільній реалізації свого потенціалу у житті”

Водночас, на думку експерта правозахисного ЛГБТ Центру “Наш світ” Андрія Кравчука, “захист традиційних сімейних цінностей” є евфемізмом для термінів “гомофобія” і “патріархальне суспільство”. Серед іншого, правозахисник сподівається, що цей меморандум є суто символічною поступкою з боку Міносвіти перед Всеукраїнською радою церков і релігійними організаціями.

“Можливо, вони вирішили підписати цей нікчемний папірець просто, щоб якось заспокоїти святих отців, зайнятих такою важливою справою як захист українців від жахів лібералістичної диктатури – у викривленому світлі українських церков саме так сприймається життя людей у таких країнах як, наприклад, США, Швеція чи Велика Британія”, – зауважив Кравчук у коментарі ZMINA.  

Нещодавні скандали навколо релігійного виховання та невдоволення батьків

Так само не поділяють ідею про співпрацю МОН та ВРЦіРО батьки українських школярів, вони закликають дотримуватися законодавства України.

“З ким ще у 21 столітті співпрацювати цілому Міністерству освіти і науки, як не з релігійними організаціями? Це така дикість, що я навіть не знаходжу слів”, “Хочеться запитати пана міністра, чи всім релігійним течіям буде надано таке право на “підписання угоди”??? А громадські обговорення провести… Ні, не чули?”, “МОН вирішив повністю наплювати на Конституцію нашої держави?”, – пишуть обурені батьки у групі “Батьки SOS”.

Суперечки щодо нав’язування релігії вже велися цьогоріч у лютому, коли оприлюднили проєкт нової типової програми для учнів 59 класів, де передбачалися обов’язкові “курси морально-етичного спрямування” або простіше – християнська етика.

Такі заняття часом схожі на богослужіння, тому батьки зверталися зі скаргами до освітнього омбудсмена. А також висловлювали своє обурення у коментарях під відео, де зафільмували один із таких уроків:

“Як добре, що в моїх дітей немає такого мракобісся у школі, і мої діти не зростають з цими псевдознаннями! Хто дозволив забивати незміцнілі мізки дітей цією дурнею?”;

“А якщо в класі присутні діти іншої віри? Що тоді? Килимки для молитов в школу брати і за закликом мулли молитися на схід? Залиште віру поза школою”;

“Проблема в тому, що це ще й оцінюватися буде, і присутність обов’язкова”.

Тоді освітній омбудсмен наголосив на тому, що цей проєкт містить суттєві ризики для здоров’я дітей та автономії школи, тому запропонував не виносити його на подальше затвердження. 

“Головне питання полягає в тому, наскільки ми взагалі законослухняні. Не хочу вдаватися в історію цих дискусій, які завжди переходять в дискусії світоглядні, де практично неможливо знайти взаємоприйнятні точки дотику. Хтось вірить в такого Господа, хтось в іншого, дехто не вірить в жодного – і це цілком природно, це право гарантоване статтею 35 Конституції України.

Єдиний критерій, який варто застосувати у цих дискусіях – це дотримання чинного законодавства. Та сама стаття 35 Конституції чітко визначає, що “церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова”, – прокоментував це освітній омбудсмен Сергій Горбачов.

Зрештою, предмети з релігійною складовою не потрапили до переліку обов’язкових. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter