“Працівниці СІЗО могли схопити за волосся і вдарити головою об стінку”: як окупанти утримують бранців у Курському СІЗО №1
Від початку повномасштабної війни СІЗО №1 у Курську став одним з основних місць утримання українських полонених – військових і цивільних, чоловіків і жінок. Як розповідають самі бранці, жінок там змушували співати гімн Росії – на повний голос, подекуди аж до хрипоти. Отримати медичну допомогу було надзвичайно складно, а коли лікаря таки викликали, він і сам міг відмовитися приходити.
Про це пише Медійна ініціатива за права людини з посиланням на слова українців, яких утримували у Курському СІЗО.
Фото: Медійна ініціатива за права людиниСлідчий ізолятор №1 у місті Курськ – це комплекс будівель, який складається з одного старого корпусу та трьох нових, розрахованих на утримання понад 900 осіб. Кожна камера, згідно з офіційною інформацією, розрахована на 4 осіб, однак звільнені з полону українці розповідають, що у кожній камері було від 12 до 22.
У цьому СІЗО впродовж одного місяця перебувала жінка, на імʼя Анна. Вона каже, що у шестимісній камері їх було 11. Місця не вистачало, але у порівнянні з попередніми місцями утримання умови тут були дещо кращими.
“Тут був нормальний туалет, повністю відділений від основної кімнати. Вікна були без ґрат, але з двору затягнуті плівкою, тож нічого не було видно. Ми могли відчиняти вікно самі, коли забажаємо”, — розповідає жінка.
День для українських бранців у Курському СІЗО розпочинався о 6:00. Прокидалися вони під гімн Росії, який усі зобовʼязані були співати. Полоненим також видавали надруковані тексти пісень і віршів, у яких прославляли Росію. Їх впродовж години треба вивчити напамʼять. Радіо також грає весь день, вимикати його заборонено.
Після цього – сніданок. Його розносять місцеві в’язні, яких залишили у СІЗО як обслуговуючий персонал. У кожній камері призначають чергового, який доповідає про ситуацію в камері, коли туди заходить хтось з охорони. Він також стежить за посудом, який видають.
Фото: Медійна ініціатива за права людиниПотім починаються допити. На них забирають не всіх, прізвища називають вибірково. Далі – обід і вечеря. За словами полонених, найжорсткішим випробування в цьому ізоляторі є нестача їжі. Її часто забирали охоронці та показово їли поблизу камер з полоненими. Після цього рештки каші заливали холодною водою та віддавали бранцям.
Щовечора камери обовʼязково перевіряли на наявність заборонених речей, а раз на тиждень проводили ретельну перевірку – так званий “шмон”.
Впродовж дня полоненим не можна сідати на ліжка. Сидіти можна виключно на лавці чи підлозі. Часом окупанти приносять проросійську літературу: один читає, а решта мають слухати.
“Саме жінки – працівниці СІЗО були дуже злими. Вони могли схопити за волосся і вдарити головою об стінку”, – згадує Анна.
Також вона розповідає, що за місяць перебування в ізоляторі в душ жінок водили лише тричі. На всі процедури полонені мають 5 хвилин, жодних засобів особистої гігієни їм не надають. Туалетного паперу чи мила також майже ніколи не було.
Фото: Медійна ініціатива за права людиниЗагалом перебування в Курському СІЗО №1 українці описують, як “терпиме”. Катувань і жорстоких побоїв тут менше, ніж в інших місцях утримання. Також багато полонених вірять, що коли людину переводять у Курськ, то її, ймовірно, готують до обміну. Водночас Медійній ініціативі за права людини відомі випадки, коли після потрапляння в Курський СІЗО полонених обмінювали як за день чи місяць, так і відправляли далі – в інші місця утримання.
Нагадаємо, що близько 650 українських військовополонених і цивільних заручників утримують у СІЗО №2 міста Новозибків Брянської області, що за 65 км від кордону з Україною. Дехто перебуває там уже 11 місяців. З полонених регулярно знущаються, тримають голодними та допитують.
