Бійці “Айдару” вбили у 2014 році чоловіка, який на авто хотів вивезти свою бабусю до Харкова – правозахисники

Бійці “Айдар” викрали у липні 2014 році підприємця, який володів рекламним агентством. Правозахисники вважають розслідування вбивства неефективним.  

Про це йдеться у доповіді Харківської правозахисної групи “Насильницькі зникнення та зникнення безвісти під час збройного конфлікту на Сході України у 2014–2018 роках”.

Згідно з доповіддю, вранці 21 липня 2014 року підприємець Олександр Мінчонок вивозив свою бабусю з Лисичанська до Харкова на авто Mitsubishi Pajero Wagon 2006 року випуску. У машини були транзитні номери. 

У телефонній розмові з блокпосту Муратово чоловік розповів батьками, що поїхав до Сєвєродонецька. 

Через 30–40 хвилин з його телефону зателефонував невідомий і уточнив у батьків Олександра, чи він дійсно є їхнім сином. Мати підтвердила це. Їй повідомили, що її сина затримали і його везуть в прокуратуру, а бабусю – в Рубіжне. Згодом її знайшли в лікарні Рубіжного. 

Батьки чоловіка з’ясували, що незаконне затримання проводили представники батальйону “Айдар”. 

Згідно з доповіддю, правоохоронці затримали кількох бійців “Айдару” в межах кримінального провадження. Авто та документи Олександра Мінчонка зрештою знайшлись на базі батальйону “Айдар” у Старобільську. 

Завдяки аналізу ДНК чоловіка вдалось ідентифікувати у невідомому загиблому, якого викопали з могили. 

Харківська правозахисна група повідомляє, що розслідування у цьому насильницькому зникненні триває, але оцінює його як неефективне.  

Нагадаємо, правозахисники у своїй доповіді також розповіли про насильницьке викрадення у 2014 році фермера та активіста Олега Куницького.  

У доповіді правозахисники констатують, що насильницькі зникнення у період інтенсивного збройного протистояння – з травня по вересень 2014 року спостерігались по обидва боки конфлікту. З української сторони їх вчиняли переважно добровольчі батальйони. Деякі бійці вважали, що вони можуть ставитись до полонених так само, як сепаратисти. 

В результаті правозахисники фіксували випадки катування полонених сепаратистів, викрадення людей з подальшою вимогою їхнього викупу, захоплення автівок та мародерство. Українські бійці вважали, що це виправдовувалось законами війни. 

Затримання людей силовиками, які здавались підозрілими, із одночасним застосуванням насильства щодо них стало буденним явищем, коментують правозахисники ХПГ.

Прокуратура ці злочини спочатку не розслідувала. Але після створення воєнної прокуратури була відкрита низка кримінальних проваджень за заявами постраждалих проти воєнних кривдників. 

Правозахисники вважають, що у цьому полягає суттєва різниця між злочинами, скоєними на окупованих та на контрольованих урядом України територіях. На окупованих територіях злочинці залишались безкарними. Не було сенсу скаржитись до “народної поліції”, яка сама ж ці злочини і скоювала. Правосуддя на контрольованих незаконними збройними формуваннями Донеччини та Луганщини територіях відсутнє. На контрольованих Києвом територіях подібні злочини розслідуються, і за наполягання родичів зниклих можуть бути успішним.

У ХПГ вказують, що кількість насильницьких зникнень на підконтрольній уряду України території у 2015 році значно менша, ніж у 2014. Останній випадок такого зникнення правозахисники зафіксували у листопаді 2015 року. У 2016 – 2018 роках вони також не спостерігали насильницьких зникненень на підконтрольних уряду територіях, окрім зникнень, які вчиняли співробітники Служби безпеки України для обміну.  

Доповідь ХПГ містить короткий опис 57 випадків зникнень безвісти, зокрема насильницьких зникнень на територіях Станично-Луганського, Попаснянському та Маріїнському районах. Правозахисна організація збирала дані про ці злочини під час своїх моніторингових поїздок до населених пунктів вздовж лінії розмежування.