A+A-Щоб отримувати корисні матеріали, підпишіться на розсилкуПідписатися
Після 50 років військової диктатури у М’янмі, відомої за своєю старою назвою як Бірма, у людей був низький рівень медіаграмотності. В таких умовах легко було розпалювати міжетнічний конфлікт.
Про це розповіли громадські активісти та журналісти з М’янми у Києві на зустрічі з українськими правозахисниками.
Міо Мін, У, заступник головного редактора журналу “Irrawaddy”
За словами заступника головного редактора журналу “Irrawaddy” Міо Мін У, у часи хунти місцеві ЗМІ писали лише про розваги, міжнародну політику та соціальні питання. Після 2011 року до влади прийшов цивільний уряд, який пообіцяв в рамках реформ, зокрема, розширити доступ громадян до інтернету.
“Інтернет з’явився в країні, але з 2011 по 2013 рік доступ все ще не був такий широким. Люди могли отримати його лише в інтернет-кафе. У 2013 році уряд дозволив двом міжнародним кампаніям розвивати в країні мережу мобільного зв’язку. Тоді люди вже змогли отримати більший доступ до інтернету. Вони почали заводити перші аккаунти у мережі Facebook”, – розповідає журналіст.
Він каже, що через низьку медіаграмотність бірманці вірили мові ворожнечі та пропаганді, яку розповсюджували групи націоналістів та екстремістів.
Ігор Блажевич, програмний директор Празького центру громадянського суспільства стверджує, що російські спецслужби у ці роки створювали групи у соцмережах, які розповсюджували мову ворожнечі для міжетнічних конфліктів. Більше того, за його словами, бірманські військові проходили спеціальні навчання для створення таких конфліктів в інформаційному полі.
К’яв Ту, виконавчий директор у М’янмі громадської організації “Paung Ku”
“Аби протидіяти мові ворожнечі громадянське суспільство створило секретні моніторингові групи, які діляться знахідками з іншими групами, які можуть стати жертвами мови ворожнечі у майбутньому. Так само ЗМІ об’єднались у групи, які займаються перевіркою фактів”, – каже К’яв Ту, виконавчий директор найбільшої у М’янмі громадської організації “Paung Ku”.
Експерти зізнаються, що громадянському суспільству в країні важко протидіяти мові ворожнечі.
“З часів перехідного періоду в країні сформувалась нова структура влади – “залізний трикутник”. Один його бік – – військові, які мають багато інтересів у владі. Інший – олігархи зі статками та інтересами до природних ресурсів в країні. А третій бік – це ідеологічний, який використовують екстремісти та націоналісти. Таким чином боротьба усіх цих гравців змінює суспільство. У такій ситуації громадянському суспільству та ЗМІ дуже важко протистояти цьому опору. Можна спробувати, але ціна буде завелика за таке протистояння”, – переконаний директор м’янмійського Інституту стратегій та політик Мін Зін.
К’яв Ту відзначає також вагому роль військових у провокуванні міжетнічних конфліктів задля більшої влади в країні. Це підтверджує також Ігор Блажевич, який п’ять років прожив у М’янмі.
“Використовуються вишукані стратегії, які схожі з випадками в колишній Югославії. В одному селі стався, начебто, випадок зґвалтування. І ніхто не знає, хто його вчинив, і чи він взагалі був. Але державні ЗМІ повідомляють, що у цьому селі, де власне немає електрики та інтернету (а саме звідти нібито пішло зображення у Facebook), мусульмани зґвалтували буддистську дівчинку. І це зображення вже усюди”, – наводить приклад Ігор Блажевич.
Ігор Блажевич, Празький Центр громадянського суспільства
“Через декілька днів чоловіки на мотоциклах нападають на автобус з мусульманами, який прямував у цей район. У Бірмі немає мотоциклів. Їх мають представники спецслужб”, – каже він, додаючи, що в країні регулярно підживлюються конфлікти між спільнотами, зловживаючи соціальними мережами та медіа.
За його словами, насилля в країні створило потужний рух буддистської більшості, яка вже хоче сильної армії, що б захистила від внутрішніх та зовнішніх загроз.
Блажевич також повідомив, що розповсюдження мови ворожнечі почалось у 2012 році, коли у Бірмі відбувались проміжні вибори.
“У цей рік проміжні вибори до парламенту мали б показати, які будуть результати виборів у 2015. Для військових це був тест, чи переможе їхня партія. На проміжних виборах вона втратила усі місця у парламенті, окрім одного. Відразу після цього почалось насильство між громадами. Потім це було дуже очевидно в 2015 році протягом виборчої кампанії, коли військові сили постійно звинувачували Аун Сан Су Чжі у тому, що вона продає країну мусульманам та іноземним інтересам”, – каже представник Пражського центру громадянського суспільства.
Нагадаємо, протягом майже півстоліття у М’янмі керувала військова хунта. Вона придушувала практично все інакомислення і користувалась абсолютною владою.
Після відставки військового керівника Не Він 26 серпня 1988 року політикиня Аун Сан Су Чжі перед півмільйонним мітингом закликала до встановлення демократичної влади.
Антиурядові протести у 1988 році спровокували військовий стан та масові арешти
У 1988 році щонайменше 3 тисячі людей були вбиті під час антиурядових повстань. У країні сформувалась військова державна рада миру та розвитку. Вона запровадила військовий стан. Режим звинувачували в ув’язненні близько двох тисяч політичних опонентів, дисидентів, правозахисників та журналістів. 1989 року хунта посадила під домашній арешт Аун Сан Су Чжі та її доньку.
Партія лідерки “Національна ліга за демократію” перемогла на виборах у 1990 році. Однак силовики відмовилася поступитися Аун Сан Су Чжі.
ЄС, США та інші країни накладали санкції на державу, звинувативши її у грубих порушеннях прав людини. На країну розповсюджувалось, зокрема, ембарго на торгівлю зброєю, замороження рахунків близько п’ятьох сотен людей. ЄС запровадив також візові обмеження для понад 80 високопосадовців, включно з президентом країни.
Перші за два десятиліття вибори в країні відбулися у 2010 році. У березні 2011 року до влади прийшов цивільний уряд, який, щоправда, користується підтримкою військових, і який розпочав реформи в країні. Серед цих реформ була, зокрема, амністія для політичних в’язнів, скасування цензури для ЗМІ.
Наразі, згідно з перехідною конституцією, чверть місць в парламенті відведені представникам збройних сил. Таким чином, силовики мають вплив на політичні рішення.
У країні з населенням 48,7 мільйонів людей проживає сім основних етнічних груп. Наразі уряд Аун Сан чу Чжі веде переговори та укладає мирні угоди з етнічними групами. За даними експертів, уряд досяг угод про перемир’я з трьома основними групами і вісьмома меншими. Це лише 20%. Загалом у цих повстанських групах десь 100 тисяч людей.
