Без надії сподіваються… Історії людей, зниклих безвісти під час конфлікту на сході України

Дата: 22 Вересня 2016
A+ A- Підписатися

У Варшаві триває міжнародна зустріч країн ОБСЄ. Однією з важливих тем, що прозвучали, – долі зниклих без вісті під час збройного конфлікту на сході України. Центр інформації з прав людини публікує історії, зібрані активістами “Восток СОС”, надані міжнародній спільноті і українцям.

Зниклі без вісти… Чи часто кожному з нас до початку збройного конфлікту на сході України доводилося чути про війну? Чи доводилося комусь з нею стикатися?

З початку російської агресії в Україні багато сімей дізналися, що таке відчай, біль, страх. І надія… Надія – через місяць, рік, кілька років знову побачити рідну людину. Жах невідомості торкнувся не тільки сімей безпосередніх учасників збройного конфлікту, а й цивільного населення по обидві сторони лінії фронту. Хтось не доїхав додому, хтось вирушив у справах і пропав, когось забрали з власного будинку, з кимось просто більше немає зв’язку…

Вийшов з дому і не повернувся. Так пишуть про них у ЗМІ. Звичайна фраза, за якою – сотні людських трагедій. Трагедій, у яких нам ще доведеться розбиратися довгі роки.

Сьогодні уряд говорить про не менше 500 зниклих без вісти на сході країни. Міжнародні організації заявляють про понад тисячу сімей, які розшукують рідних. Волонтери обґрунтовано припускають, що цифра зниклих перевищує півтори тисячі. Насправді ніхто з учасників або сторонніх спостерігачів конфлікту не зможе назвати навіть приблизної кількості людей, яких шукають і чекають.

Адже за кожною статистичною похибкою ховається людське життя. Плюс-мінус кілька сотень неврахованих пропалих людей – це не просто цифри, а кілька сотень життів і тисячі доль рідних, яких торкнулася трагедія. Діти, позбавлені батьківського піклування, батьки, ридаючі щоночі, дружини і чоловіки, брати і сестри, друзі та колеги – всі вони живуть день у день в невідомості і продовжують сподіватися.

І поки закони України не враховують ситуацію воєнного часу, сім’ї безвісти зниклих, як і сім’ї утримуваних в полоні людей, опиняються в критичній життєвій ситуації і, крім допомоги безпосередньо в пошуку рідних, потребують нашої підтримки. Зараз ця відповідальність покладена в основному на волонтерські та громадські організації.

Ми розповімо вам історії звичайних сімей, яким не пощастило і вони зіткнулися з трагедією зникнення близьких людей.

Це всього кілька історій. Насправді таких історій в сотні разів більше.

511 днів пошуку

511 днів тривають пошуки Олега. Він їхав до 80-річної мами, щоб привітати її зі святом. Але зустріч так і не відбулася. По дорозі на автомобіль Олега було вчинено напад, а сам Олег зник, і більше про нього не було звісток. Рідні припускають, що основною метою викрадачів був автомобіль. Під опікою Олега – літні батьки. Сім’я дуже сильно постраждала від збройного конфлікту – бізнес розграбований, квартира була зруйнована під час обстрілу. Але найстрашніше горе – зникнення рідної людини. Близькі сподіваються на краще і продовжують чекати повернення Олега – улюбленого тата, чоловіка і сина.

835 днів пошуку

835 днів тому на непідконтрольній території невідомими озброєними людьми в камуфляжі був викрадений з власного будинку Микола, капітан міліції у відставці. Імовірно, чоловік привернув увагу своїм досвідом роботи в правоохоронних органах. Сім’я обійшла всі можливі відомства, які займаються пошуком. Результатів немає. “2500 тисячі зниклих, коли шукати. Забирайся, інакше і тебе з дітьми не буде. Чоловік твій відпрацьовує зірочки на погонах”, – розповідає дружина Миколи, яку отримала відповідь замість інформації про долю чоловіка. Дружина, мама і діти 11 і 3 років не залишають надії дочекатися на повернення Миколи.

 789 днів пошуку

789 днів батьки і сестра продовжують розшукувати і чекати Юрія. Чоловік повертався додому, але на одному з блокпостів проїзд не дозволили. Юрій змушений був об’їхати нещасливий блокпост польовими дорогами. Через дві години рідним подзвонили друзі зниклого і сказали, що він у біді. Незабаром Юрій зв’язався з родиною і розповів, що він поранений у ліву ногу і кисть лівої руки. Після цього зв’язок з чоловіком пропала. На наступний ранок робітники з вікна автобуса бачили лежачу біля автомобіля людину, в обід його бачили на тій же дорозі наче він сидів у машині, увечері на місці події ні Юрія, ні його авто вже не було. Із тих пір чоловіка ніхто не бачив. Рідні сподіваються, що Юрій живий, що він не дає про себе знати, тому що втратив пам’ять, оскільки мав стару травму голови, що він вижив, але не знає, хто він, звідки і як знайти свою сім’ю.

696 днів пошуку

Пошуки Артема тривають вже 696 днів. Хлопець пішов з дому у справах, без документів і речей, і не повернувся. З тих пір зв’язатися з ним рідним не вдалося. У перші дні після зникнення батькам зниклого Артема понад двадцять разів дзвонили невідомі люди з вимогою викупу. За життя Артема вимагали 1000 гривень. Але батьки зрозуміли, що їм телефонують шахраї, гроші не заплатили. Після звернення в правоохоронні органи, замість допомоги в пошуках правоохоронці кілька разів приходили з обшуком до сім’ї Артема, але про долю сина нічого не повідомили. Рідні продовжують шукати хлопця серед утримуваних в полоні. На жаль, поки пошуки не принесли результатів.

739 днів пошуку

Ось уже 739 днів рідним не вдається зв’язатися з Максимом. Хлопець тільки закінчив університет, успішно реалізовувався в спорті, отримав безліч нагород на змаганнях, поєднував роботу в шахті і викладання в школі. Його викрали з будинку озброєні люди в камуфляжі. Максима посадили в чорний мікроавтобус без номерних та інших розпізнавальних знаків, забрали його автомобіль і відвезли в невідомому напрямку. Зниклий встиг подзвонити мамі, сказав, що його відвезли і що це непорозуміння. З тих пір звісток від Максима немає. Мама і сестра не втрачають надії і продовжують пошуки щодня.

680 днів пошуку

Уже 680 днів не вдається розшукати Андрія. Чоловіка забрали з дому озброєні люди. Сестра бачила, як невідомі люди в камуфляжі забирають зниклого, але їй не пояснили, що відбувається. На наступний день сестрі Андрія принесли його телефон і сказали, що чоловіка вивезли в Росію. Із тих пір близькі нічого не знають про його долю. Мама Андрія впевнена, що якби він міг, то обов’язково за цей час знайшов би можливість зв’язатися з родиною. У зниклого росте син Женя, у цьому році він перейшов у 9 клас. За два тижні до зникнення батька, мама Жені загинула під обстрілами. Хлопчиком опікуються бабуся і дідусь, батьки зниклого безвісти. Сім’я втратила надію. Надія побачити рідну людину слабшає з кожним днем.

765 днів пошуку

Спартак пропав безвісти 765 днів тому. Хлопець виїхав у справах на своєму автомобілі, на одному з блокпостів його зупинили. Спочатку після зникнення рідним вдавалося дізнатися про місце утримання Спартака. Люди, яких утримували разом з ним, розповідали, що хлопця сильно і регулярно б’ють, погрожують убити. Зараз невідомо, чи залишається Спартак в заручниках і де, в якому він стані. Зв’язатися з ним рідним так і не вдалося. Мама зниклого постійно дзвонить волонтерам і правозахисникам в надії отримати звісточку про сина і просто поговорити з небайдужими людьми, щоб знайти підтримку в своєму горі. Батько Спартака хворіє. Після зникнення сина сім’я потребує допомоги – медикаменти, засоби на обстеження і лікування, продукти харчування.

791 день пошуку

Про долю Сергія немає звісток вже 791 день. Водія вантажної машини в зоні активних бойових дій зупинили представники збройних формувань. Близько двох годин телефон чоловіка був включений, після чого зв’язок обірвався. Через рік телефон зниклого включили в 500 кілометрах від місця подій. Сергія чекають три дочки, син, дружина, мама і бабуся. Звернення до всіх профільних структур, підконтрольних українському уряду і непідконтрольних територій, міжнародні організації та пошуки за ДНК не принесли результатів. Про те, що трапилося з Сергієм, рідним так і не вдалося дізнатися.

Матеріали надані “Восток СОС” спеціально для Центру інформації з прав людини

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: